Поради радіоведучої, яка провела чотирнадцять тисяч інтерв’ю.
Террі Ґросс веде програму на американському громадському радіо (National Public Radio) понад сорок років. Вона почала інтерв’ювати людей в ефірі на початку 1970-х, а 1975 року з’явилось її авторське радіошоу Fresh Air: спершу його транслювала місцева радіостанція у Філадельфії, а згодом і дотепер — національна мережа NPR. Джолі Керр із The New York Times запитала Террі, як вона примудряється всі ці роки розговорювати в ефірі митців. «Я читаю, дивлюсь або слухаю те, що робить мій герой, стільки, скільки можу, аби самій зрозуміти, що робить цю людину чи її історію важливою та вартою часу моїх слухачів», — зокрема, сказала їй радіоведуча. Переказуємо поради Террі достатньо неблизько до тексту, аби нас не запідозрили в плагіаті 🙂
«Розкажіть про себе» — і розмова пішла! Досвід Террі Ґросс свідчить, що люди значно краще почуваються з запрошенням розповісти про себе все, що їм заманеться, ніж із більш конкретними запитаннями на зразок «де ви вчились?» або «чим заробляєте на життя?» Так можна не боятися, що хтось зніяковіє від вашого першого запитання. Коли людина розповідає про себе, вона допомагає інтерв’юеру з’ясувати, як вона стала тією, ким є.
Будьте допитливим. І в інтерв’ю, і в звичайній бесіді важливо бути щиро зацікавленим і хотіти почути те, що каже співрозмовник. Террі Ґросс засвідчує свою зацікавленість людині, кажучи прямо: я вам співчуваю чи співпереживаю. А ще вона сама любить питати «чому?»: автор матеріалу про неї, що вийшов 1999 року, називає це коротке запитання родзинкою її інтерв’юерського стилю.
Фото з фейсбук-сторінки Fresh Air with Terry Gross
Якщо можете, будьте дотепним. Люди люблять веселих, дотепних співрозмовників. Але якщо вам не вдається добре жартувати, не біда: лаконічність, стриманість і енергійність у спілкуванні можуть це компенсувати. Сама Террі дотепна, в чому можна пересвідчитись, послухавши добірку її інтерв’ю з коміками.
Готуйтесь до розмови, навіть якщо це не інтерв’ю. (Про те, як готуватись до інтерв’ю, в нас є окремий текст.) «Варто впорядкувати свої думки, спробувати спрогнозувати, про що вас можуть запитати й що ви на це можете відповісти», — цитує авторка Террі Ґросс. Особливо корисно подумати про те, чи комфортно ви почуватиметесь, обговорюючи певні теми й за яку межу в розмові не хотіли б заступати. Тоді під час розмови ви не панікуватимете, вирішуючи, що варто казати, і не розгубитесь, якщо розмова піде не в бажаному для вас напрямку. Втім респондентам вона радить не робити домашніх заготовок перед інтерв’ю, бо «ведучий не хоче, аби ви читали зі шпаргалки, він хоче, аби ви відповідали спонтанно».
Повертайте розмову до потрібної вам теми. «Якщо хтось ставить вам запитання, на які ви не маєте впевненої відповіді, скажіть: “а знаєте, що зі мною трапилось…”», — радить Террі. На це співрозмовник навряд чи відповість «не знаю і знати не хочу», тож ви матимете змогу обговорити те, що вам приємніше чи потрібніше. Так можна робити, наприклад, на співбесіді, коли ви хочете розповісти про свої переваги.
Ухиляйтесь від незручних запитань чесно. Інтерв’юерам Террі Ґросс радить повторювати запитання знов і знов, аби респондент таки дав на нього відповідь. А респондентам, які мають поважні причини не відповідати прямо, — говорити про це відкрито. «Я не хочу відповідати на це питання» — можливо, занадто тупо, але «мені важко сформулювати конкретну відповідь на це запитання» — вже краще. Інший варіант — «боюся, що я зачеплю чиїсь почуття, якщо відповім на це запитання, тому я краще не буду».
Террі Ґросс написала книжку «Я лише запитувала. Розмови з письменниками, акторами, музикантами й художниками». До книжки увійшло кількадесят вдалих інтерв’ю, зокрема з письменником Джоном Апдайком, музикантом Джонні Кешем, актором Ніколасом Кейджем та іншими. Мала вона й досвід невдалих ефірів: наприклад, перший редактор журналу Rolling Stone вийшов зі студії, бо образився на запитання про перебільшені тиражі журналу, а музикант Лу Рід припинив розмову у відповідь на пропозицію послухати його ранні композиції. А 2014 року Террі посварилась із Гіларі Клінтон, яка була обурена наполегливістю ведучої.
Пильнуйте мову тіла. Якщо ви бачите, що співрозмовник перестав слухати вас уважно, дайте йому спокій і припиніть розмову. Якщо ж, навпаки, вас виснажують розмовою без кінця, яку б ви хотіли припинити, скажіть прямо: «перепрошую, радо поспілкувалася би ще, але мушу йти».
Цікаво, що сама Террі переважно проводить інтерв’ю дистанційно, не сидячи з респондентом в одній кімнаті. «Я сором’язлива, — пояснювала вона в інтерв’ю The Washington Post. — І почуваюсь вільніше, коли я невидима для свого гостя і слухачів. Це дуже інтимний процес — бесіда з людиною, яку ти чуєш у навушниках. Її голос передається тобі просто у мозок, а мій відлунює в її голові. І можна не перейматися, чи гарно ти вбрана!».
Зупиняйтеся вчасно. Террі Ґросс по-різному підходить до інтерв’ю з політиками та всіма іншими людьми. Вона вважає, що політики «зобов’язані нам відповідати». Тому, якщо політик не відповів одразу, вона запитує знов і знов, переформульовує запитання або прямо каже: «ви не дали відповіді». Своїм звичним героям, митцям та діячам культури, вона дозволяє почуватись у розмові вільніше. «Я попереджаю респондента, що, якщо моє запитання буде занадто особистим, вони можуть дати мені це зрозуміти, і я перейду до наступного. Хочу мати свободу запитувати будь-що, знаючи, що співрозмовник має свободу мене зупинити», — цитує The New York Times Террі Ґросс. Ведуча розповідала, як зупинила інтерв’ю, почувши, що її співрозмовниця плаче: «Я не люблю використовувати людські емоції».
Головне зображення: Carole Spandau
