Медіа Росії й Польщі працюють для тих, хто з ними погоджується.
Ситуація з медіа в Польщі, про яку ми нещодавно писали, складна. Проте порівняти її з російською язик не повертається… Втім, редактор сайту Wyborcza.pl Роман Імєльський бачить у медіа двох країн багато спільного: зокрема, суспільні (фактично — державні) медіа Польщі дедалі більше схожі на кремлівські. У Росії купка ліберальних медіа протистоїть потузі провладних, а в Польщі приватним дедалі важче конкурувати з державними. В обох країнах є ведмедик, який говорить, що все це неправда. Паралелі між становищем польських та російських медіа Роман Імєльський обговорював на Львівському медіафорумі з російським істориком, теле- і радіоведучим Сергієм Медведєвим.
Сергій Медведєв веде авторські програми на «Радіо Свобода» та телеканалі «Дождь», дописує до російського Forbes. Роман Імєльський понад двадцять років працює в найпопулярнішому польському друкованому виданні Gazeta Wyborcza. Спеціалізується на міжнародній тематиці.
Інтернет не привів нас до політичної свободи. Ми були в полоні цього міфу два десятиліття, але з’ясували, що авторитаризм комфортно співіснує з інтернетом. Цифрова цивілізація дала нам Дональда Трампа та Брекзит. Після розпаду Радянського Союзу ми вірили, що інтернет посприяє демократії, люди отримають релевантну інформацію та розплющать очі. Тепер спостерігаємо, як цього не сталося, каже Сергій Медведєв.
«Звісно, інтернет має не тільки негативний вплив, — коментує російський журналіст. — Це як із книгодрукуванням: можна надрукувати тези Мартина Лютера проти католицької церкви, а можна Mein Kampf Гітлера. Технології не вивільняють і не поширюють демократію самі по собі».
Сергій Медвєдєв та Роман Імєльський. Фото Lviv Media Forum.
Найбільші медіа світу стали нішевими в порівнянні зі соцмережами. CNN в усьому світі дивиться двісті мільйонів людей, а фейсбуком користуються три мільярди. До того ж, в усьому світі знижується довіра до медіа. За останніми даними дослідження Edelman Trust Barometer, проведеного в 28 країнах світу, медіа довіряють 43% людей. 2016 року цей показник становив 48%, 2014 року — 53%, каже Роман Імєльський.
«Трамп щоранку читає CNN, але називає їхні новини фейковими. Якщо президент США дозволяє собі такі висловлювання, то демократія має серйозні проблеми. Те саме в Польщі: влада говорить, що Gazeta Wyborcza — це видання польською мовою, але не польське видання», — говорить польський журналіст. Після того, як консервативна партія «Право і Справедливість» виграла і президентські, і парламентські вибори, суспільне телерадіомовлення Польщі перетворилось на провладне. І стає, на думку Романа Імєльського, дедалі більш подібним на кремлівські телеканали.
Суспільним медіа довіряє тільки 23% поляків. Водночас влада впливає й на незалежні засоби масової інформації: державні підприємства, чиї замовлення раніше становили 20-30% рекламного ринку, більше не співпрацюють із приватними медіа. Представники влади відмовляються давати інтерв’ю, коментарі, в будь-який спосіб комунікувати з не лояльними до неї журналістами.
Ситуацію, коли влада визначає, які медіа хороші, а які погані, Сергій Медведєв порівнює з епізодом серіалу-антиутопії «Чорне дзеркало», коли мультяшний ведмедик говорить, що все неправда й усе відносно. І йому повинні довести, що насправді це не так.
Та навіть за таких умов, каже Роман Імєльський, якісну журналістику цінують. Поляки готові платити за якісні великі матеріали. «Люди платитимуть за розслідування, яке робилося два місяці. За матеріали, після яких не залишається запитань, які дозволяють зрозуміти, що відбувається», — говорить він.
За словами Сергія Медведєва, в Росії зберігається простір критичної думки — наприклад, «Дождь» ставить гостям у студії запитання, яких не почуєш у путінських ЗМІ. Та все ж журналіст сумнівається, що медіа самотужки можуть повернути довіру аудиторії.
«Знаєте, як називається найпотужніше медіа в Росії? Олексій Навальний. Але його розслідування «Чайка» або «Он вам не Димон» тонуть у російському болоті. Що із цим робити? Потрібно пояснювати людям, що завжди є альтернативні джерела інформації, що джерело треба ідентифікувати, що на будь-яку інформацію треба знаходити контрінформацію, порівнювати, вмикати критичне мислення», — каже Медведєв.
Trump bump у США відбувся не тільки на фондовому ринку. Це не лише різкі скорочення податків, але й аномальна присутність Дональда Трампа у медіа. За словами Романа Імєльського, те, що The New York Times весь час пише про Трампа, дозволило виданню за три роки збільшити кількість передплатників утричі. Та чи добре це — писати тільки про Трампа, нехай навіть критично?
«Це називається preaching to the choir (проповідувати хору), тобто працювати тільки для своєї аудиторії, яку не потрібно переконувати, — коментує Сергій Медведєв. — Російський портал “Взгляд” пише лише для тих, кого влаштовує пропагандистський порядок денний, а “Дождь” говорить із тими, хто має ліберальну прозахідну точку зору. Проблема в тому, що аудиторія споживає лише ту інформацію, яку їй приємно споживати. А ЗМІ хочуть отримувати фідбек тільки від своєї референтної групи».
Ця жорстка сегрегація — одна з причин того, що в країнах Центральної і Західної Європи до влади приходять радикальні політики, а ліберальна аудиторія в Росії залишається ізольованою групою. Медіа ж, на думку Медведєва, не переймаються цим, бо виконують функцію задоволення емоційних потреб. А натомість мали б стати серйознішими, ніж будь-коли: «це занудна копітка робота — створювати сучасне суспільство».
