…або далеко, але точно у пошуках рішення!

Гугл. Редакційний акаунт. Диск. Сотні чернеток. Тисячі фотографій. Десятки таблиць. І з року в рік незмінні стовпчики щонайменше половини з них: назви матеріалів, посилання на оскарження, результат. 

А ще редактор, який панічно заповнює їх наприкінці кварталу. Перериваючись на «То шо, прокуратура?», «Держаудитслужба відписала?», «А юрист? Чого ти не дзвониш юристу?»

Це один із ракурсів журналістики рішень, який я споглядаю вже майже три роки у своїй розслідувальній редакції. Але якщо лиш трохи змінити кут огляду, одразу бачиш — за кожним заповненим рядком таблиці стоїть історія. Про людей, що потребують рішень. І про рішення, неможливі без журналістів.

То з чого складається журналістика рішень і як допомагає нам балансувати в кризові часи? Відповідь тут буде розлогою…

Березень 2020-го…

Перший локдаун. Україною несеться паніка. Моїм редакційним чатом проноситься «А напишімо про апарати ШВЛ!» І згодом ми таки напишемо.

Я відправлю й опрацюю близько сотні запитів, зроблю кілька десятків дзвінків, випрошу у своєї хрещеної  ̶ф̶е̶ї̶  фото апаратів просто з хірургії та прийму небачені для себе дози заспокійливого, вислуховуючи, як на мене через запити кричать і без того знервовані лікарі. Мій колега Юрій Горбач допоможе з текстом, редактурою, інфографікою та чарівними штовханцями у форматі повідомлень «то подзвони до когось ще».

І ми отримаємо ґрунтовний матеріал про кількість та стан апаратів ШВЛ у регіоні й те, в яких лікарнях вони неробочі. Після публікації помітна частка аудиторії охрестить нас винуватцями виникнення пандемії. 

Журналісти теж бувають шкідливими для здоров’я

Більш ніж через рік, питаючи у журналістки й редакторки «Liga.Life» Ірини Андрейців, що таке медична журналістика рішень в Україні, я вже була готова до сумної відповіді. Натомість Ірина відповідає не просто життєствердно, а навіть зі смайликом:

«В ідеальному світі журналіст не повинен відповідати на запитання, які люди мають ставити лікарям. Адже самолікування може бути шкідливим для здоров’я :)»

Прошу медійницю надіслати мені кілька текстів «Liga.Life» в рамках спецпроєкту «Наукою по ковіду», які точно покажуть: от вона, журналістика рішень у розпалі пандемії. Один з них — «Вагітність і коронавірус: як впливає на дитину і маму. Все про симптоми, ліки, пологи». Читаю й розумію, що там, здається, дійсно «все про симптоми, ліки, пологи». І навіть про те, як знизити жар, де не гуляти та чи годувати грудьми у разі хвороби. 

«Просто ми опинилися в ситуації неякісної медичної освіти, де просвітницька деталізована робота може допомогти людям зрозуміти, що їхній лікар використовує застарілі, а часом і шкідливі, методики лікування. І варто тікати від нього якнайдалі. А цього лікаря навпаки слід берегти. 

Тобто загальне правило, як на мене: деталізуємо там, де можемо, але так, щоб не створити враження в читача, що він уже сходив до лікаря і можна починати лікування самостійно», — говорить Ірина Андрейців.

За лаштунками оприлюднених матеріалів, за її словами, лишаються гори опрацьованої фахової англомовної літератури й часто — тривала підготовка до інтерв’ю з експертами.

«Наприклад, коли я писала експлейнер про інсульт, — три дні з перервами готувалася до розмов із фаховими лікарями, перечитуючи дані зі спеціалізованих іноземних асоціацій з інсульту, аби не ставити базові запитання, а глибше пропрацювати тему. 

Так само завжди залишається страх і ризик натрапити на поганого експерта, який рекламуватиме антинаукову маячню. Цей ризик ніколи не зникає, але чим фаховіший журналіст, тим менше шансів натрапити на експерта-шарлатана», — підсумовує Ірина.

Трохи згодом втрапляю в обговорення вакцинації від коронавірусу поміж знайомими. Один з них заявляє, що вакциновані помирають від тромбозу, нічого ще не вивчене і що говорити про вакцину, якщо навіть маски шкідливі! Зітхаю і посміхаюсь, поки троє інших дістають телефони й гуглять для нього статті про доказову медицину.

Журналістика (не)про війну: «Ніхто не має поняття що робити»

Та якщо медична журналістика рішень у тому чи тому вигляді не була новинкою до пандемії, то журналістика, що говорить про війну, стала актуальною безпосередньо під час війни. 

Шеф-редакторка видання «Східний варіант» та головна редакторка «Рубрики» Анастасія Руденко говорить, що найголовніша складова таких тем — дослідницька. Багато непроговореного і багато незрозумілого, тож шукати рішення слід шляхом порівнянь та спостережень.

«Ми дуже щільно займаємося темати реінтеграції. Це дуже складна і недокомунікована тема. Ніхто просто поняття не має, що робити з окупованими територіями. Нам складно у випадку будь-яких сценаріїв. Тут потрібен цілий комплекс грамотних політик, щоб ці території повернути назад. І ми займаємося тим, що шукаємо ці рішення. Ми дивимося, що спрацювало, а що ні у різних країнах», — пояснює Анастасія.

Йду на сайт «Східного варіанту». Скролю десятками аналітичних текстів з «як», «чому» і «пояснюємо» у заголовках. Врешті обираю собі на вечір «Чому переселенці в Україні не відчувають себе як вдома? Основні причини та що з цим робити».

Живі історії, коментарі експертів, офіційні цифри й критичні запитання до них. Здавалось би, універсальна формула для ґрунтовного аналітичного тексту. В чому ж тоді специфіка журналістики рішень під час війни? Найімовірніше, в готовності редакції братися за відповідну тему. 

«Наш підхід — це старатися бути конструктивними. Навіть в матеріали, які ми не можемо зробити за канонами журналістики рішень, ми все одно намагаємось вносити якийсь блок, який допоможе читачу, щоб не залишити його з настроєм “блін! як все погано”», — каже шеф-редакторка «Східного варіанту». 

Анастасія говорить, що важливо працювати і з умовно мирними темами, адже журналістика завжди має відгукуватись на актуальні проблеми. 

«Наприклад, нещодавно у нас вийшов матеріал про досвід інших країн у притягненні до відповідальності за участь у діяльності незаконних збройних формувань…

Але ми так само висвітлюємо і порядок денний підконтрольних Україні територій. Це вже більш мирні теми й вони мало чим відрізняються від інших регіонів. Наприклад, після чергової зливи Маріуполь перетворився на таку-сяку Венецію. І ми досліджували, що можна зробити, щоб не перебиратися вулицями вплав», — ділиться Анастасія.

«Люди шукають відповідей, а не запитань»

Та не все у журналістиці рішень сходиться до криз у широкому розумінні цього слова. У суспільства багато больових точок, як і тих, хто прагне на них тиснути. Хабарництво, халатність, непрофесійність… зрештою, совок.

«В умовно спокійні періоди люди теж гуглять про те, що їх цікавить. Просто цих людей менше, ніж під час кризи чи в періоди підвищеної цікавості — наприклад, до і під час виборів. А загалом люди шукають відповідей, а не запитань, тому журналістика рішень завжди на часі», — переконаний головний редактор «Четвертої влади» Володимир Торбіч

У 2021-му це розслідницьке медіа відсвяткувало 15-ту річницю роботи. Питаю у Володимира, які зміни, що їх домоглась «Четверта влада», здаються йому найбільш вагомими. Медійник пригадує про кримінальне провадження щодо фальсифікацій експерта на Пагорбі слави, перевірки лікарень та звільнення рівненського професора, який довгі роки домагався студенток і викладачок. 

Проте найголовніші зміни, говорить журналіст, лишаються невидимими, бо відбуваються у головах читачів. 

«Найбільше мотивує, коли щось змінюється системно. А це, як правило, не справа однієї чи навіть кількох публікацій. Це робота на роки. Коли я бачу, що до влади приходять громадські активісти, які ще вчора були експертами в наших матеріалах і аргументували, чому місто має розвиватися за європейськими практиками, мені хочеться вірити, що в цьому також є хоч якась заслуга нашого медіа. І це більший вплив, ніж звільнення якогось чиновника-правопорушника», — ділиться Володимир. 

У виборі тем «Четверта влада» намагається не встановлювати серйозних обмежень. Обирають те, що цікаво журналістам і важливо читачам. Пишуть як про чорну касу Рівненського онкодиспансеру, так і про стан туалетів у школах (спойлер: він жахливий). І щоразу сподіваються достукатися до людей. Зокрема, викликати в них бажання підтримати важливе.

«Ми визначаємося, про що нам цікаво писати чи знімати, а після цього подаємося на різні грантові конкурси. Наші заявки підтримують або ні. Переважно підтримують. Ми намагаємося сильно не обмежувати тематику матеріалів, щоб бути вільнішими у виборі тем, важливих для Рівного та області, в якій ми працюємо. Вірю в те, що настануть часи, коли основну частину нашого бюджету складатимуть добровільні внески наших читачів, які розумітимуть, що підтримка незалежних медіа, які служать суспільству — це гарантія життя людей у демократичній, правовій і заможній країні», — каже журналіст.

Отож, журналістика вирішує. Головне не панікувати й попри все іти до правди.

Матеріал опубліковано в рамках програми «Журналістика рішень для локальних медіа», яку реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Більше матеріалів про журналістику рішень:

Що таке журналістика рішень?
Журналістика рішень по-українськи
Журналістика рішень: лайфгаки для продуктивності
Журналістика рішень у час пандемії
Нам потрібні рішення
(Не)перший досвід у журналістиці рішень
Компас для журналістики рішень
Як працює «Рубрика»

Головне зображення: Austin Kehmeier

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.