Як перевірити рівень, потенціал і адекватність кандидата.
На Школі медіаменеджменту цієї осені ми говорили про те, як втрачати менше людей. А ще про те, як знайти журналістів, які вам підходять і яким підходите ви. Я не фахівець із підбору персоналу, але постійно буваю в ролі свахи: знайомі редактори просять порадити хороших журналістів, а журналісти — місця, де не страшно й не соромно працювати (для таких місць на MediaLab є спеціальна рубрика). Іноді потім дякують — або дорікають, якщо щось пішло не так. Помилитися в такій ситуації значить змарнувати тижні чи місяці на безплідну співпрацю, а потім починати пошуки знов… І це ще якщо обом сторонам вистачить мудрості розійтися мирно. Тож сьогодні поговоримо про те, як розпізнати своїх людей у потоці кандидатів, які приходять на співбесіду.
На що зважати менше
Резюме. Потрібний вам кандидат може просто його не мати. Наприклад, якщо шукає свою першу роботу й поки що не має досягнень, якими міг би похвалитись. Або якщо працював на своїй першій роботі стоп’ятсот років, здобув величезний досвід, але дотепер не мав потреби в пошуках чогось іншого. В таких випадках люди нашвидкуруч створюють стандартне резюме на зразок Europass і шлють потенційному роботодавцю документ із масою нічим не корисних фактів, які не допоможуть оцінити ні фаховий рівень, ні потенціал. Корисніше замість формального CV попросити в кандидата коротку розповідь про себе і п’ять матеріалів, якими він найбільше пишається.
Диплом бакалавра/магістра журналістики. На жаль, в українських умовах цей диплом не свідчить про те, що його власник отримав знання та практичні навички. А якщо й отримав, дуже ймовірно, що це знання й навички з епохи газети «Правда», які вам доведеться довго вибивати з голови нового працівника. Винятками є дипломи двох освітніх центрів — Могилянської школи журналістики та Школи журналістики Українського католицького університету. Їх неможливо купити чи отримати за гарні очі, не попрактикувавшись у журналістиці. Але випускники цих двох програм не завжди мають високий фаховий рівень, тому не поспішайте, почувши «я вчилася в Могилянці/УКУ», вигукувати «ми вас беремо!»
Диплом узагалі. Нещодавно ми опитували редакторів про те, яких журналістів їм бракує. Загальний висновок: у багатьох редакціях чекають на людей із фаховим бекґраундом, який допоможе розібратись у складних темах — економіці, медицині, архітектурі, ІТ абощо. Проте, якщо людина вивчилась на ендокринолога, це ще не значить, що вона зможе писати про медицину як МедГоблін. Конвертувати знання з певної галузі в журналістські тексти, написані людською мовою, є окремим умінням, яке вимагає практики, а часом і допомоги наставника.
Одноразові публікації в супер-виданнях. Пройти редакційний фільтр більшості поважних українських видань неважко. У багатьох є підпроекти та розділи, матеріали до яких добираються порівняно менш ретельно. У редакторів бувають моменти слабкості, коли вони не мають що ставити на сайт або шпальту, тому йдуть на компроміс і погоджуються опублікувати слабкий матеріал. Особливо якщо він на актуальну й клікабельну тему. А ще ви не зможете побачити авторську версію матеріалу й не знатимете, який внесок у публікацію зробив редактор (хіба що запитаєте редактора і він захоче вам чесно відповісти).
Стажування без публікацій. Студентів-журналістів зобов’язують проходити практику в медіях. Деякі студенти ставляться до практики формально й не користаються нагодою спробувати себе в реальній журналістиці або хоча б поспостерігати, як працюють профі. Натомість деякі редакції й не дають практикантам шансів торкнутись до професії, залучаючи їх лише до найпростішої роботи. Одна моя знайома після «стажування на телебаченні» могла похвалитись лише тим, що носила каву генпродюсеру. Можна розпитати про те, як проходило стажування й чому воно не дало плодів, на співбесіді, але автоматичних висновків із того, що людина провела тиждень або два в крутій редакції, робити не варто.
Сертифікати з тренінгів. Самоосвіта — це чудово, особливо в ситуації, коли фахова освіта у виші кульгає на всі кінцівки. Проте серед відвідувачів тренінгів та інших навчальних заходів, особливо тих, де все оплачує організатор, є свої стололази (про цей різновид журналістів-нахлібників писав у своєму геніальному тексті Олексій Бобровников). Тому, якщо людина показує стосик сертифікатів із тренінгів журналістських розслідувань, поцікавтесь, де ж розслідування її авторства.
Шаблонні фрази про стресостійкість, командну роботу і тому подібне. Вони, скоріш за все, звідкись скопійовані. Серед професійних журналістів чимало нарцисів, соціофобів та істериків, і ніхто з них не зізнавався в нарцисизмі, соціофобії чи істеричності у своїх резюме.
На що зважати більше
Досвід роботи з редактором. Відповідь на запитання «в кого ви вчились?» дасть зрозуміти, чи кандидат у принципі розуміє, хто такий редактор, і чи мав нагоду переймати досвід у професійного наставника. Звісно, ця інформація буде вам корисною за умови, що ви орієнтуєтесь у персоналіях українського медіаринку. І це не значить, що самоуки безнадійні: просто їх доведеться довчати.
Тривала робота в редакції. Ви можете побачити в резюме кандидата чимало крутих проектів, а потім з’ясувати, що він ніде не затримувався більше, ніж на три місяці. Про непозбувну бентегу, яка спонукає міленіалів мігрувати з місця на місце, ми вже говорили. Важливо знати, що у вашого кандидата з кимось вийшло надовго. Варто також поцікавитись, чому тривала робота в редакції припинилась. «Захотілося змін» і «потрібно було рухатися далі» — тривожні дзвоники.
Як кандидат характеризує своє амплуа. Якщо він стверджує, що однаково добре вміє робити будь-яку журналістську роботу, це, скоріш за все, не зовсім правда. Варто випитати, які формати та жанри, на його думку, даються йому найкраще, а з якими він почувається дискомфортно. Це допоможе знайти новому працівникові місце в команді. Прикро ж, коли аналітик від Бога мучиться з осоружними йому репортажами.
Який він у мережі. Блоги та сторінки в соцмережах потрібно знайти та ретельно дослідити. Але зважати слід не на те, чи ставить він «клас» сепарським паблікам. Ну, принаймні, не лише на це. У соцмережі можна побачити, наскільки вільно володіє ваш кандидат тим, чим має займатись у вашій команді: текстом, фото, відео. Є затяті мовчуни, чиї фейсбук-сторінки не містять нічого, крім дати народження та абстрактного зображення на аватарці. Їх таким чином не розкусиш. Але в іншому випадку вбогий текст, каламутні фотки чи варварський відеомонтаж будуть застереженням, яке допоможе вам не припуститися кадрової помилки.
Горизонт професійних мрій і амбіцій. Нема нічого страшного в тому, що потенційний колега не планує зістаритись на посаді молодшого редактора стрічки новин у вашому виданні. Якщо ваша команда маленька й у ній особливо нема куди рости, вам, напевно, в певний момент доведеться попрощатись. Але про це краще знати й домовитись відразу, щоб потім не було несподіванок.
Що з’ясувати під час співбесіди
Що кандидат розуміє про ваше медіа. Запитайте, хто, на його думку, ваша аудиторія, за що вас цінують, чим ви відрізняєтесь від конкурентів. Попросіть перелічити і схарактеризувати основні формати матеріалів, які у вас виходять. По-перше, побачите, наскільки він розуміє специфіку роботи, чи підготувався до розмови, а отже, наскільки серйозні його наміри. По-друге, цікаво знати, як вас бачать збоку.
Чи нема в кандидата хронічної відрази до вашої тематики. Редактори часто нарікають на журналістів, які цураються певних тем, наприклад, політики чи комунального господарства. Якщо ваша редакція не надто велелюдна, член команди не має відмовлятись від завдання з мотивацією «це не моя тема». Хіба що він справді в цій темі зовсім нічого не петрає.
Чи готовий він працювати в усіх форматах. Аби потім у кризовий момент не з’ясувалося, що новий колега вважає доручення написати новину образою своєї гідності, або відмовляється брати інтерв’ю, бо його «на колонки брали».
Чи правильно він розуміє слова «ненормований робочий день». Цифровий детокс, «я не працюю у вихідні» або «вже 18:01, мій робочий день уже скінчився» — це вас навряд чи влаштовує, чи не так? Тоді обговоріть це відразу.
Чи готовий він навчатись/перекваліфіковуватись, якщо буде потреба. Наприклад, опанувати аналіз та візуалізацію даних. Вам може здаватись, що відповідь завжди буде ствердна, але це не так. Є журналісти, які міцно тримаються за стиль і формат, опанований у районній газеті ще за Брежнєва, й не схочуть мінятися для вас. Крім того, якщо новий працівник потребуватиме навчання, ви мусите мати час на те, щоб його вчити, та наставників, спроможних і охочих це робити. Не всі професійні люди вміють і люблять навчати інших.
Що нового принесе вам ця людина. Нові формати, теми, напрямки розвитку, про які ви раніше не думали чи до яких не доходили руки. Її персональна аудиторія, яка може стати вашою. Серед цих речей може виявитись щось, чого ви не схочете прийняти.
Оплата праці. Скільки ви готові платити кандидату і скільки він хотів би отримувати. В багатьох випадках кандидати приходять на співбесіду вже більш-менш готовими — знають, яка зарплатня у вашій редакції чи в середньому на ринку. Тому бавитися в «скільки ви хочете? — а скільки ви можете?» не варто. Назвіть стартову зарплатню або кілька її варіантів у залежності від обсягу роботи, окресліть реальні перспективи її зростання та спитайте, чи влаштовує вона кандидата. Домовтеся про умови випробувального терміну, якщо він є. І не забувайте, що про гроші говорити не соромно.
Що і як тестувати
Вміння зв’язно і грамотно формулювати думку на письмі (якщо ви шукаєте текстового журналіста). Для цього треба, щоб кандидат написав текст. На це йому треба дати час і встановити дедлайн, порушення якого, звісно ж, означатиме, що ваша співпраця не склалася. Дедлайн має бути реалістичним — якщо в редакції ви вимагаєте робити таку роботу за день, нема сенсу давати кандидатові два.
Вміння вловити й відтворити формат. Є журналісти, які вміють писати зв’язно і грамотно… Але не так, як потрібно вашому виданню. Тому завданням має бути не просто текст, а текст у конкретному форматі. Для цього слід показати декілька вдалих взірців. Потрібний вам журналіст зрозуміє, в чому особливості вашого формату, та зможе зробити більш-менш так само. Тільки не забудьте потім опублікувати матеріал і заплатити за нього гонорар.
Спроможність «продати» ідею редактору. Попросіть журналіста сформулювати три теми для матеріалів, які б він хотів зробити для вашого видання, та усно обґрунтувати їх вам. Тут ви можете дозволити собі побути суворим і прискіпливим. Це завдання, крім креативності та вміння говорити, покаже ретельність підготовки (самовпевнений, але неглибокий журналіст, скоріш за все, пропонуватиме те, що лежить на поверхні і про що ви вже сто разів писали), розуміння інтересів аудиторії та сфери, в якій журналіст збирається працювати.
До того ж, вам потрібно чимскоріше з’ясувати, чи зможе ця людина організовувати свою роботу самостійно, чи постійно потребуватиме підказки або завдань редактора. Несамостійність — не вирок: є люди, які не бачать тем у себе перед носом, але досягають дивовижних результатів, виконуючи вказівки. Та для цього потрібні вільні редакторські руки.
Інші практичні вміння. Якщо в обов’язки людини, яку ви шукаєте, має входити щось, окрім написання текстів — фотографування, обробка зображень, зйомка відео, монтаж, робота зі звуком, візуалізація абощо, — давати тестове завдання й перевіряти його має людина, компетентна в цій сфері. Якщо в редакції такої немає, запросіть фахівця й заплатіть йому за послуги — це краще, ніж схибити. Але навіть якщо вам потрібен текстовий журналіст, попросіть його щось сфотографувати на смартфон і зняти коротке відео в тому місці, де ви проводите співбесіду. Так можна скласти уявлення про те, чи готова ця людина в разі чого робити мультимедійні матеріали. А якщо пощастити, то й відкрити прихований фото- чи відеографічний талант.
«Ми з вами зв’яжемось»
— Вони вже тиждень не пишуть. Як думаєш, це відмова? Можна шукати щось інше?
— Не знаю. Може, напиши їм, запитай?
— Страшно. Вони сказали «ми вам напишемо»…
Якщо можете не морочити кандидатові голову, — не морочте. Коли вам очевидно, що відповідь «ні», скажіть про це прямо й без зволікання. Поясніть, чому ні, не образливо, але чесно. Якщо можете й хочете запропонувати інші формати співпраці, наприклад, за гонорар, — запропонуйте. Якщо маєте ідеї, яка ще робота могла б підійти цій людині, — порадьте. Якщо ні, просто ввічливо попрощайтесь. Адекватна людина буде вдячна вам за те, що ви не марнуєте її час. Можливо, це не те, що радять робити книжки з HR, але це порядно й гуманно.
