НьюЙоркер.City — новий онлайн-журнал про зміни прифронтового селища Нью-Йорк на Донеччині
Журналістка Ольга Омелянчук на сцені будинку культури Фенольного заводу показує фотографії Нью-Йорка: мозаїка Фенольного заводу, стара заправка, неофіційний цвинтар. Це все, що люди знають про Нью-Йорк. А про це селище у Донецькій області є що розповісти.
Український Нью-Йорк на карті з’явився випадково: підприємець Григорій Фурсов разом із дружиною у 1830 році, повернувшись із весільного круїзу Північною Америкою, вирішили дати селу Олександрівка однойменну заморську назву. Інша версія виникнення селища розповідає про німців-менонітів, які тоді переїжджали на ці землі. Селище назвали Нью-Йорком через те, що лідер переселенців Яків Унгер настільки надихнувся американським розвитком промисловістю під час свої подорожі США, що захотів відтворити щось подібне і на Донеччині. Почав з назви. Але у 1951 році радянська влада переназвала Нью-Йорк Новгородським — це пов’язано із тогочасною Холодною війною між СРСР та США. Лише в липні 2021 року ньюйорківці повернули справжню назву селища, за яку боролися кілька років.
Тепер Нью-Йорк переосмислює свою історію наново, а його мешканці починають заманювати туристів не лише назвою, а й історичними цікавинками: млин Петера Дікка, історико-культурний центр «Український Нью-Йорк», німецька вулиця Садова, німецьке кладовище. Нью-Йорк уже має навіть власний літературний фестиваль. До цього списку агенція медійного росту АБО вирішила додати і власний онлайн-журнал — NewYorker.City (НьюЙоркер.City), який буде розповідати не лише про туризм, але й про життя у прифронтовому Нью-Йорку.
«Ми в агенції АБО розуміли, що Нью-Йорком цікавляться виключно через назву і говорять про нього лише у контексті перейменування. Ця думка мала нас наштовхнути на те, що селищу не потрібне власне медіа, але ми мрійники», — розповідає про ідею створення журналістка Ольга Омелянчук.
Таких же мрійниць агенція знайшла і в Нью-Йорку — журналістками видання стали три місцеві жительки, які активно виступали за повернення справжньої назви селища: Валерія Панасенко, Крістіна Шевченко та Надія Гордіюк. До співпраці запрошують й інших мешканців Нью-Йорка — для цього потрібно лише написати на пошту [email protected].
НьюЙоркер.City будують на принципі, що локальне медіа мають творити виключно місцеві. Агенція АБО просуває ідею «свої для своїх говорити про своє», щоб сайт став платформою, з якої буде починатися день. Оскільки Нью-Йорк нараховує близько 12 тисяч жителів, агенція АБО вирішили до роботи над медіа залучати і відомих журналістів/ок.
З чого почалася історія?
Редакторка Свої.City та менторка АБО Гаяне Авакян шукала амбасадорів та амбасадорок Нью-Йорка, які могли б розповідати про місце. Першу таку історію з Нью-Йорка вона знайшла в пекарні — підприємиця Оксана Ленко відкрила кафе і назвала його «Нью-Йорк». Ця історія зачепила Гаяне Авакян фразою Оксани: «Я не боялася відкривати кафе за 15 кілометрів від війни, увесь мій страх залишився у 2014 році». Тоді редакторка Свої.City зрозуміла, що великі медіа реагують лише на інформаційні приводи, які з цих регіонів звучать негативно, — бойові дії, втрати, розруха, загиблі. Аж раптом з’являється Оксана і заявляє про Нью-Йорк.
Пізніше інтерес до селища підігріла сумна історія про смерть краєзнавця Анатолія Шевченка, який був родом із Нью-Йорка. З початком бойових дій Анатолій переїхав з окупованої Горлівки та мешкав на вокзалі у Харкові. Пізніше волонтери допомогли йому із житлом. Однак Анатолія вирізняло те, що він був мрійником і про Василя Стуса міг говорити годинами, оскільки був знайомий із ним особисто. Для Гаяне він теж став амбасадором селища.
Третя розповідь про ініціативну молодь Нью-Йорка, яка відправила президенту України Володимиру Зеленському пряник у формі України із написом «Український Нью-Йорк». Тоді Володимир Зеленський у своєму інстаграмі прокоментував: «Отримав подарунок від діток з українського Нью-Йорка. Так і досі іменують прифронтове селище Новгородське на Донеччині». Пост зібрав майже мільйон лайків, а Гаяне Авакян впевнена, що він також змусив політиків заговорити про перейменування.
Потім було відкриття історико-культурного центру «Український Нью-Йорк» та неодноразові журналістські поїздки до селища, але що здивувало агенцію АБО — це концентрація активної молоді.
«Несподівано ми знайшли тут багато активних людей, яких не завжди можна відшукати у великих містах. Ця історія надихнула нас і ближче познайомила з тими, хто тут живе», — згадує Гаяне Авакян.
Саме тому в агенції АБО вирішили сконцентрувати редакцію НьюЙоркер.City саме на мешканцях — краще про них ніхто не розкаже.
Де шукати інфоприводи, якщо ти не в мегаполісі?
Спершу редакція вирішила говорити про забуту історію справжнього Нью-Йорка, про назву, його засновників, історичні події. Надалі планують розповідати людські історії, адже впевнені, що у кожного є те, що має транслюватися у світ.
Однак перед авторками стоїть інше, болюче питання: як і чи потрібно писати історії з тимчасово окупованих територій (ТОТ)?
«Читачі з підконтрольних територій болісно сприймають інформацію, яка надходить з ТОТ, адже вважають це за легалізацію окупації. Але ми намагаємося просто розповідати реальні історії звідти, адже там теж живуть наші люди. Ми публікуємо не типові історії — ми радше говоримо про життя в окупації: як люди живуть в таких умовах і чому не виїжджають», — ділиться Гаяне.
Що ми уявляємо при згадці Залізного, Північного чи Золотого, якщо знаємо, що це Донеччина та Луганщина — то обстріли та загиблі? Однак журналістки нового медіа та агенції АБО вважають, що людські історії допоможуть прокласти місток між прірвою, між людьми, які опинилися по дві різні сторони. Вони вірять, що НьюЙоркер.City стане платформою для двох реальностей.
Схожі матеріали:
Регіони — це дно
Мистецтво плавати з акулами
Мислити глобально, писати локально
Як працюють газета і сайт на краю війни
Аудиторія локальних медіа: визначити і впоратись
13 речей, які я зрозуміла за рік роботи у регіональному медіа
Головне зображення: Chris Scott
