…і розповідає бабусям і дідусям про небінарність. Історія одеського проєкту Good as you.
«Перший міський. Одеса» — медіахолдинг, що складається з телеканалу та FM-радіостанції. Рік тому тут стартував проєкт Good as you, який розповідає про порушення прав ЛГБТІК-спільноти (лесбійок, ґеїв, бісексуалів, трансґендерів, людей-квір), пропагує толерантність і руйнує міфи про сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність. Реклама проєкту як офіційного партнера запланованого на 31 серпня «Одеса Прайду» викликала чимало агресії — білборди закидали фарбою, а консервативні політики в соцмережах закликали припинити «неподобство». MediaLab попросив ведучу Христину Петрик розповісти, навіщо вона та її колеги вступили в боротьбу за толерантність.
Коли рік тому ми запустили програму Good as you спершу на Першому міському радіо — одеській FM-радіостанції — а потім і на телебаченні та в онлайні, ми навіть не уявляли, чи щось подібне можливе в українських регіональних ЗМІ. Розповідати бабусям і дідусям — глядачам і слухачам регіональних телерадіокомпаній — про небінарність? Але ми були готові стати провідниками змін. Відтоді вийшло вже майже півсотні випусків програми.
Ідея проєкту з’явилась не в журналістів із ліберальної тусовки чи ЛГБТІК-активістів, а в директорки «Першого міського» Людмили Орєшиної, яка була обурена агресією проти ЛГБТІК та відчувала суспільний запит на толерантність. Тож програма виходить не на ґрантові гроші. Керівництво нас цілком підтримує й у роботу не втручається.
На роль ведучих ми шукали відкритих ґеїв. В Одесі таких небагато, але врешті зголосився Вітя Бревіс — російський письменник, який кілька років тому переїхав до України. Мене запросили стати співведучою, зважаючи на мою толерантність і досвід. Я давно цікавлюся темою доступу до прав і дискримінації, стежу за тим, що і як пишуть про фемінізм, сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність, дружу з активістами.
Щоб знаходити гостей, потрібно було завоювати довіру спільноти. Я півгодини телефоном переконувала директорку «Гей-альянсу Україна» Анну Леонову, що ми не цікавимось «полуничкою» та фальшивою сенсаційністю, не збираємось ані висміювати героїв, ані порушувати їхню приватність. Анна — голова оргкомітету «Одеса Прайду», й врешті погодилась узяти участь у пілотному випуску нашої програми. Одеська ЛГБТІК-тусовка дала нам картбланш, і ми виправдали її довіру. В порівнянні з іншими медіями ми найкраще висвітлили прайд, бо були найбільш обізнаними та включеними.
Ми вирішили зробити акцент на особистих історіях. А це означало, що потрібно знайти ґеїв, лесбійок і трансґендерів, готових на камеру розповідати зокрема й про дискримінацію, приниження, погрози тощо. Це виявилось нелегко, й за кілька випусків ми перестали позиціонувати Good as you як проєкт про дискримінацію ЛГБТІК і порушення їхніх прав. Натомість почали говорити про толерантне ставлення й доступ до прав, яких ці люди насправді не мають.
З часом до нас долучився ще один ведучий — Нікіта Пермяков, який був одним із засновників ґей-руху в російському Петербурзі, а також активістом у Києві та Одесі. Завдяки йому в нас з’явилися теми фемінізму, маркетингу та мистецтва. А я почала позбуватись надмірної прихильності до своїх героїв, страху поставити некоректне запитання чи неправильно вжити термін.
Після перших ефірів священики церкви Московського патріархату написали на редакційну пошту, що прийдуть і освятять студію. Ми дуже їх чекали й були готові в будь-який час вийти у прямий ефір, але вони так і не прийшли. А у Великий піст ми запросили на ефір священика, якого шукали кілька місяців. Нам навіть удалося порозумітись і почати діалог, але після ефіру він начитався хейтерських коментарів і написав Нікіті у приват, що ми використали його для хайпу, тому «розмову закінчено».
Знахідкою для Good as you стала Надія Кавецька, мама ґея. Вона п’ятнадцять років не приймала сина, виганяла його з дому, а зараз очолює батьківський рух ЛГБТІК-організації «Ліга». Підтримує батьків, чиї діти зробили камінг-аут, та дітей, від яких близькі відвернулись або вигнали з дому. На цьому ефірі я заплакала.
А потім плакала вдруге, коли друг попросив у мене поради, як зробити камінг-аут перед мамою. Я познайомила його з Надією, а за кілька днів друг написав мені: «Мама сказала, що любить мене й любитиме завжди, і ніколи б не подумала від мене відмовитись».
У нас на ефірі були ґеї, лесбійки, трансґендери, інтерсекс люди, небінарні особи, андрогіни, травесті-діви, феміністки, ворожки, гомофобний Андре Тан. Були гомофоби і трансфоби, бо нам важливо показувати різні думки, не транслюючи при цьому мову ворожнечі й заклики до дискримінації.
Більшість гомофобів об’єднує незнання й небажання розуміти природу гомосексуальності. Найчастіше гомофобія — це відсутність логіки і критичного сприйняття. Тому ми розвінчуємо міфи про сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність, й уважно стежимо за коректною лексикою, аби в ефір не проскочили жодні «сексменшини», «гомосексуалісти» і тому подібне.
Ті, хто не ідентифікує себе з ЛГБТІК-рухом, часто вважають, що дискримінації в Україні немає. Але активісти, які фіксують порушення прав, доводять, що не все так добре. У співведучих програми думки щодо цього різні. Вітя Бревіс як відкритий ґей не бачить обмежень — можливо, тому, що він із Росії 🙂 Нікіта, на якого раніше нападали, переконує, що пройтися з веселковим прапором вулицями Одеси нереально. Я ж зважаю на дослідження: у рейтингу захисту права ЛГБТІК у Європі Україна — тридцять шоста з сорока дев’яти країн. Це сіра зона: держава не обмежує права, але й не сприяє рівності, а поліція ігнорує ознаки гомофобії і трансфобії у злочинах на ґрунті ненависті. Гомофобію навіть вважають своєрідним виправданням для нападників.
Тому ми вважаємо за необхідне пропагувати толерантне ставлення, руйнувати страшилки про сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність. Що більше ми говоримо про ЛГБТІК, то більше підштовхуємо людей сформувати свою позицію. Той, хто раніше її не мав, може стати як гомофобом, так і дружнім до ЛГБТІК-спільноти.
Наше ж завдання — показати, що ЛГБТІК є рівноправною й достатньо видимою частиною українського суспільства, обмеженою в доступі до базових прав. Для нас гомосексуальність — це не про сексуальний контекст, а про юридичні права і психологію. Головним викликом, наріжним каменем ЛГБТІК-руху в Україні є цивільне партнерство або шлюб, що дало би змогу оформити спільне майно, сімейний кредит, пільги, піклуватися про дітей, відвідувати партнера в реанімації та розпоряджатись його тілом після смерті.
Я підтримую прайд і як журналістка, і як громадянка, бо це боротьба за права людини, які стосуються кожного. Найшвидше виборюють свої права ті, хто про них активно говорять.
Ні гомосексуальність, ні трансгендерність не є хворобами. Вони не передаються дітям, які бачать веселковий прапор або Марш рівності. Дітям передається можливість усвідомити свою ідентичність, жити у згоді з собою і зберегти психічне здоров’я. Для цього потрібне відкрите суспільство, яке не висміює, не ображає, не будує культурних кордонів і дає різним групам бути його повноцінною частиною.
Не знаю, як довго існуватиме проєкт Good as you і скільки нам іще вдаватиметься знаходити героїв. Але я готова закрити його напередодні прайду, який назвуть карнавалом на честь здобутих прав, як у Сан-Паулу чи Кельні.
Головне зображення apath.org
