Кого обслуговують румунські медіа.

Агенти під прикриттям, боротьба за національні інтереси, конспірологічні теорії та священики, які мають продати газети своїм парафіянам. Це все про сучасні румунські медіа. Деякі високопоставлені румунські політики вважають, що медіа загрожують національним інтересам. Водночас міжнародні організації кажуть, що преса — важлива для демократизації Румунії останніх десятиліть. Телебаченню в Румунії вірять більше, ніж політикам. Хоча телеканали часто належать саме їм.

Восени 2017 року у будівлі Європейського парламенту у Брюсселі виднілися банери із написом «Romania and EU — 10 years together». Країна святкувала річницю долучення до об’єднаної Європи.

У першій половині 2019-го Румунія головуватиме в Раді Європейського Союзу. «Зростання Румунії після вступу до ЄС не можна не помітити. За десять років після цієї події ми залишаємося проєвропейською країною та станемо ще сильнішими після Brexit. Румунія повинна очолити дискусію про спільні цінності на рівні ЄС та сприяти їй надалі», — каже міністр європейських справ Румунії Віктор Неґреску.

Однак за звітом Freedom House «Freedom in the World», головні демократичні перетворення Румунія пройшла ще напередодні вступу до ЄС. Від початку 2000-х країна незмінно отримує статус «Free». Проте більш детальний звіт «Nations in transit» із акцентом на постсоціалістичних країнах свідчить, що сучасна румунська демократія неоднозначна. Це тому, що більшість інституцій у країні залежать від держави. Медіа теж.

Гірки демократії

Заявку на вступ до ЄС Румунія подала раніше за Чехію, Словаччину та країни Балтії. Однак частиною об’єднання стала пізніше за них. Однією із причин, що завадили румунській владі швидше порозумітися зі Брюсселем, став контроль держави над роботою медій та обмежений доступ до публічної інформації.

Тоді офіційний Бухарест виконав вимоги західних партнерів. Звідтоді чимало державних відомств зобов’язали оприлюднювати звіти про свою діяльність. У країні нарешті декриміналізували статтю про наклеп. На хвилі єврооптимізму, завдяки підтримці міжнародних інституцій та зростанню можливостей онлайн-платформ, румунська журналістика отримала сильний імпульс до розвитку.

Незалежні команди створювали видання-альтернативи ресурсам олігархів і політиків. На період 2004-2007 років припали декілька резонансних журналістських розслідувань про членів Демократичної партії тодішнього президента Траяна Бесеску та румунську мафію. Тоді ж у румунській Службі внутрішньої розвідки підтвердили, що маскують своїх агентів під журналістів. Так відомство ніби захищало державну таємницю перед несумлінними журналістами-розслідувачами. Водночас міжнародні організації відзначали низьку якість багатьох викривальних матеріалів про румунських політиків: медіа рідко перевіряли інформацію про тих, кого критикували.

У рік долучення Румунії до ЄС Freedom House оцінила свободу румунських медій на 3,75 бали за шкалою від 1 до 7. Що менше значення, то незалежніша преса у країні. У цьогорічному звіті Румунія отримала 4,25 бали. Із розряду «вільних для преси» країна перейшла у «частково вільні».

Зміна коефіцієнту може здаватися незначною. Але протягом неповних одинадцяти років членства Румунії у ЄС цей показник постійно коливається, відображаючи боротьбу всередині національної політичної еліти. Медіа стають як інструментом цих протистоянь, так і незалежним гравцем, що виступає на боці громадянського суспільства.

«Наша мета боротися із прес-кампаніями, що поширюють неправдиву інформацію для приниження органів влади», — так у 2010-му колишній президент Румунії Траян Бесеску пояснив пункт про медіа у Національній стратегії оборони Румунії. Два роки потому опоненти чинного нині президента із соціал-демократичної партії називали журналістів іноземних видань у Румунії «антирумунськими агентами», яким платить сам Траян Бесеску, щоб дезінформувати світ про внутрішні справи у країні.

Із того часу у Бухаресті щонайменше чотири рази відбувалися масові протести проти влади. Влада ж натомість критикувала не не тільки опозицію, але й деякі медіа.

Навесні 2018-го лідер румунських соціал-демократів Лівіу Драгня вкотре доводив необхідність знову криміналізувати статтю про дифамацію: «Почнімо казати правду. Румунія суверенна держава. Але коли політики, керівники інституцій, відомі голоси суспільства саботують країну, виступають з антирумунськими заявами, ми втрачаємо незалежність, гідність, повагу. Ми взагалі нічого не виграємо. Наклеп на власну країну через брехню це серйозна справа».

У червні політика засудили до 3,5 років ув’язнення за спробу перевищити службові повноваження. Його справа чекає на апеляцію. Сага про боротьбу румунських спецслужб із медіями, які буцімто загрожують національній безпеці, триває.

Усе законно

«Big Brother Odyssey». Так організації ActiveWatch та Expert Forum називають спроби румунської влади обмежити роботу медій за допомогою спецслужб. Скажімо, колишній голова Служби внутрішньої розвідки Ґеорґе Майор лобіював законопроект, який зобов’язував провайдерів зберігати інформацію про користувачів інтернету та ТБ і надавати її за згодою суду. Конституційний суд Румунії визнав, що документ суперечить основному закону держави. Але наприкінці 2016 року законопроект схвалили. Відтоді провайдери зобов’язані зберігати дані про користувачів протягом трьох років і надавати їх на вимогу спецслужб протягом 48 годин.

А ще для нацбезпеки не гріх завербувати журналістів. Голова парламентської комісії, яка має наглядати за роботою Служби внутрішньої розвідки, каже: «Ми набираємо офіцерів з усіх секторів цивільної діяльності. Якщо ми визначаємо, що людина цінна для нас, що вона може надавати інформацію щодо національної безпеки Румунії, то це може бути представник преси. Журналіст людина із багатьма контактами, із доступом до різних середовищ. Така людина володіє великим обсягом інформації. Тому її рекрутинг може статися, хочемо ми того, чи ні».  Національні інтереси виправдовують і те, що в редакцію приходять працювати агенти спецслужб під прикриттям.

Два роки тому Expert Forum разом із Міністерством громадських консультацій та громадського діалогу Румунії опублікував звіт про те, як журналісти судилися за доступ до публічної інформації у 2014-2015 роках. У 36 випадках із 118 правосуддя ставало на бік органів влади, які залишали інформацію про свою діяльність непублічною. Здебільшого вона стосувалася державних закупівель.

«Органи влади можуть ігнорувати запити на публічну інформацію чи відмовляються її надавати без пояснення. Звісно, журналісти мають власні джерела і таки знаходять потрібні їм факти. Але це ускладнює роботу та робить інформацію менш обґрунтованою», — пояснює керівниця Центру незалежної журналістики Іоана Авадань. За її словами, єдине, що рятує журналістів у цій ситуації — непрямий вплив ЄС. Адже європейське законодавство зобов’язує органи влади робити свою діяльність прозорою. За допомогою звернень до профільних організацій ЄС журналісти можуть впливати на те, щоб інформацію все ж оприлюднили.

Президент, уряд чи парламент Румунії не можуть безпосередньо визначати редакційну політику громадських мовників — Societatea Românǎ de Televiziune/Televiziunea Română  та Societatea Română de Radiodifuziune. Однак депутати призначають керівництво цих компаній та вирішують, скільки їм дати грошей із бюджету. Тому одразу після парламентських виборів 2016 року було змінено топ-менеджмент SRT/TVR і SRR.

Того ж року держава скасувала податок для теле- і радіокомпаній, а громадські мовники отримали із держбюджету 296 мільйонів євро. Для порівняння, весь ринок приватних медій Румунії тоді оцінювали у 351 мільйон євро. Це допомогло Соціал-демократичній партії посилити свій вплив у парламенті. У 2017 року бюджет SRT/TVR сягнув 950 мільйонів євро.

Плюралізм = Клієнтелізм

Напередодні вступу Румунії до ЄС Freedom House відзначала, що опозиція у країні слабка, медіасередовище однорідне, а політики використовують медіа для власних потреб. За більш ніж 10 років бажаного різноманіття телеканалів та видань не досягли.

«Плюралізм румунського медіасередовища існує лише на поверхні. У країні багато медій, але основна аудиторія зосереджена лише на кількох із них. За останні роки транснаціональні інвестиції у медіа зменшилися. Це консолідувало місцевий капітал, часто пов’язаний із політичними та діловими інтересами третіх осіб», — медіадослідники Мануела Преотяза та Андре Шварц називають концентрацію аудиторії навколо кількох каналів і видань «магнатизацією». Для румунських бізнесменів та політиків топ-рівня володіти медіями  — значить підкреслити свій статус.

Передовсім багаті люди прагнуть володіти телеканалами. Це тому, що, за даними ініціативи MediaFactBook.ro, на початку 2018 року телебачення займало 66% медіаринку Румунії. Це третій показник серед країн Центрально-Східної Європи. Другий за популярністю у Румунії  — інтернет. На нього припадає 18% ринку.

За звітом Reuters, серед 16 найпопулярніших румунських медій за 2017 рік було 10 телеканалів (9 із яких  — власне румунські). Найпопулярніші серед них: Pro TV, Antena 1, Realitatea TV, Antena 3, TVR, Romania TV та B1.

Іоана Авадань розповідає, що більшість румунських телеканалів приховують своїх безпосередніх власників. Але майже завжди після нетривалого пошуку можна знайти зв’язки цих медій із політичними силами.

Найуспішнішим каналом країни Pro TV володіє міжнародний консорціум Central European Media Enterprises. Групу каналів Antena пов’язують із бізнесменом Даном Войкулеску, який сидить за корупцію. До ув’язнення він був одним із головних спонсорів Консервативної партії Румунії. Серед офіційного списку власників каналів Realitatea TV та Romania TV не знайти Себастіана Ґіца. Однак бізнесмен і політик, який декілька років тому втік від звинувачень у корупції до Сербії, був засновником цих медій та одним із найважливіших донорів Соціал-демократичної партії. TVR — громадський мовник, який щораз отримує щедрі дотації  від парламенту за служіння суспільству (тобто парламентській більшості, яку це суспільство обирає). Канал B1 узявся розвивати медіаменеджер Сорін Оанча. Він колишній протеже Дана Войкулеску, який із скандалом залишив Antena 1.

Незважаючи на безперервне п’ятирічне зростання ринку реклами у Румунії, прибутковими залишаються лише три канали: Pro TV, Antena 3 та Romania TV. При цьому канал із міжнародним капіталом має гігантський відрив від найбільших конкурентів за заробленими у 2016 році грошима: 37 мільйонів євро проти 747,1 тисяч у Antena 3. Утім власники інших каналів продовжують їх фінансувати.

Це називають «клієнтелізм». Тобто абсолютна більшість медій Румунії існують лише під патронатом своїх власників, неспроможні отримувати прибуток для розвитку. Саме ж сучасне медіасередовище країни у моніторинговій організації Expert Forum вважають «вкрай поляризованим у політичному значенні». Дискредитація опонентів, чорні списки гостей студії, фейкові новини та конспірологічні теорії — це реалії румунських медій особливо телеканалів.

Національна аудіовізуальна рада Румунії (CNA) регулярно вказує медіям країни на недоліки у роботі, виносить попередження та зобов’язує платити штрафи. Особливо активною вона була взимку 2016-2017 року: за один місяць CNA зобов’язала сплатити більше штрафів, ніж за весь 2016 рік. Але саме на той період припали парламентські вибори та масові антикорупційні протести. Romania TV та B1 звинуватили у поширенні неправдивої інформації про втручання Джорджа Сороса у волевиявлення. Antena 1 та суспільного мовника TVR оштрафовали за використання неперевірених даних і мову ненависті у новинних сюжетах.

Невдовзі всі штрафи перевершив Antena 3. Спершу в ефірі новинної програми ведучі продемонстрували відео, на якому опозиційний політик Міхай Ґоцу бореться із поліцейськими під час антикорупційних протестів. Невдовзі з’ясувалося, що ці кадри зрежисовані, а команда Antena 3 зумисне представила їх як реальні, щоби дискредитувати опозицію. Зрештою найбільший за останні роки штраф від CNA отримав цей-таки телеканал за наклеп на голову Національного антикорупційного директорату Лауру Кьовеші.

Єдиною інституцією, яку навряд чи насміляться критикувати мейнстрімні румунські медіа, залишається Румунська православна церква. Перепис 2011 року продемонстрував, що 81% населення країни визнають себе належними саме до неї. Більшість із цих людей сказали, що практикують християнство.

«У Румунської православної церкви є власні телеканал та радіо. Так само церква випускає газету “Ziarul Lumina” тиражем понад 20 тисяч примірників, коли навіть найпопулярніші журнали не перевищують наклад у 15 тисяч. Екземпляри розсилають у приходи, а священиків зобов’язують продати певну кількість, — Іоана Авадань говорить, що румунським православним патріархам медіа не потрібні, щоби зберігати вплив на публічну сферу. — Румунська православна церква реагує на суспільно важливі події прес-релізами. Дуже часто слова чи рекомендації з них опиняються на вустах політиків із різних таборів. Політичні лідери не хочуть втрачати електорат у православній країні».

Боротьба триває

Незважаючи на парадокси румунських медій, населення Румунії здебільшого їм довіряє. Найсвіжіші дослідження Єврокомісії Eurobarometer свідчать, що наприкінці 2017 року медіа залишалися на позиції одного із найбільших авторитетів румунського суспільства. Телебаченню довіряють 61% румунів,  пресі – 46%, публічній владі – 33%, а політичним партіям – 13%.

При цьому дедалі більше приводів не довіряти одне одному у представників самої медіаспільноти Румунії. Оскільки колегою по редакції може зненацька виявитися агент Служби розвідки, чимало редакторів та журналістів побоюються працювати над матеріалами про органи державної влади чи високопоставлених політиків. Це породжує самоцензуру. Два роки тому журналіст румунського національного радіо Ґеорґе Басарабеску публічно заявив, що його програми про новий уряд Дачіана Чолоша та вибори у Республіці Молдова зняли з ефіру через неприпустимість змісту.

Телебачення має монополію на увагу аудиторії, тому незалежні журналісти мусять шукати альтернативні способи заробітку. За останні три роки у Румунії з’явилися, наприклад, видання Casa Jurnalistului, Decât o Revistă, dela0.ro, які існують на пожертви від читачів. Їх заснували журналісти, які свого часу звільнилися із мейнстрімних румунських медій.

Союзником у становленні демократії та вільних медій у Румунії може стати Брюссель. Вступаючи до ЄС, офіційний Бухарест, так само, як і Софія, не виконав усіх вимог західних партнерів щодо антикорупційних реформ, роботи судової системи та боротьби з організованою злочинністю. Щопівроку від моменту вступу ЄС публікує звіт про прогрес Румунії та Болгарії у реформах. У цих звітах є пункти про свободу медій.

«Ці звіти схожі один на інший, адже у них ЄС прописує, чого країни досі не досягли. Що стосується медій, то Єврокомісія відзначає не факти цензури із боку влади, а те, що журналісти протягом тривалого періоду критикують судову систему. На думку Брюсселя, не завжди виправдано», — каже Іоана Авадань.

Разом із ЄС свій моніторинг здійснює і румунське суспільство. У 2004, 2012, 2016, 2017 роках на вулиці Бухареста виходили громадяни, які протестували проти корупційних схем влади. На початку серпня 2018 столицею Румунії знову йдуть люди, вигукуючи: «Корупція вбиває!», «Відставка!». Так у країні відреагували на пом’якшення кримінальної відповідальності за посадові злочини.

17 серпня Active Watch і Reporters Without Borders виступили на підтримку журналістів Deutsche Welle, Casa Jurnalistului, Documentaria.ro, Agerpres, Digi24 news TV, Hotnews.ro, які фізично постраждали від поліції під час розгону цьогорічних протестів у Бухаресті. Боротьба триває.


Також із цього циклу: Всі за Яна // В усьому винні мігранти // Польсько-польська війна // Даля Грибаускайте і гончі пси // Це ваше останнє запитання

Матеріал створено в рамках проекту Львівського медіафоруму «Підтримка сталого демократичного розвитку через виховання нової генерації журналістів». За підтримки Вишеградського фонду (Visegrad Fund)

The publication is created in terms of Lviv Media Forum project “Support a Sustainable Democratic Development Through Cultivating New Generation of Journalists”. Supported by Visegrad Fund

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.