Як побутове спілкування впливає на формування стереотипів та упереджень.

«Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш», — так казали нам в дитинстві батьки та вчителі. Вчили, що сказане раз вже не повернеш, тому треба слідкувати за тим, що, як і кому говориш.

Ми звикли слідкувати за мовою публічних особистостей та персонажів «з телевізора»: ловити на «ляпах» кіноакторів, сміятися з обмовок політиків, перекручувати чужу манеру мовлення, звертати увагу на суржик та часто — на недолугі жарти перших осіб держави. Та чи зважаємо ми на те, як говоримо самі? Чи замислюємося над тим, що наші слова можуть когось поранити? Над тим, що закладаємо у слова, звертаючись до друга, колеги або знайомого у, здавалося б, жартівливій формі? 

«Нарешті ми як білі люди»

Розпад Радянського Союзу, період перебудови та «лихі 90-ті» залишили після себе чималий пласт побутової лексики та сленгу, завдяки яким можна сформувати певні тогочасні уявлення про життя. А ще — ставлення до представників «інакших», тобто до тих, хто вирізнявся з когорти «типових радянських людей» за кольором шкіри, національністю, етнічною приналежністю, походженням, сексуальною орієнтацією, станом здоров’я абощо. 

«Відпочинемо, як білі люди», «ну от, тепер ми — як білі люди» — цей вислів раніше широко використовувався для демонстрації певних «переваг» білих людей. «Як білі люди» — це нібито добре, класно, на вищому рівні, «по-нормальному». Цим ніби декларувалося, що, відповідно, «чорні», тобто темношкірі люди, таких переваг не мають. Чи расизм це? Безумовно. Проте раніше про це ніхто навіть не замислювався. Нині ж слід відстежувати подібні висловлювання у власній мові та прибирати їх зі свого лексикону, аби не демонструвати зневажливе ставлення до людей іншої раси або етнічного походження.

В цю ж «скарбничку» нетолерантних висловів, які часто можна почути в побутовому спілкуванні, зокрема й у вигляді жартів — це фрази на зразок: «Ти такий хитрий, як жид» або «робити щось по-єврейськи». В першому випадку це висловлювання ґрунтується на стереотипі, нібито всі євреї — хитрі, люблять гроші та іноді можуть обдурити в розрахунках. Крім того, саме слово «жид» має негативний контекст.

Друге ж висловлювання використовується для позначення того, що буцімто робиться якось не так, як заведено; дивним способом, не так, як всі абощо. Вживаючи ці форми, ми акцентуємо на певних рисах, які нібито притаманні представникам окремо взятого народу, а також узагальнюємо. 

«Що це за циганський табір» — метафора, яка може використовуватися для позначення безладу, наприклад, коли говорять про розкидані речі, бруд тощо. В цьому ж контексті іноді можна почути вислови типу: «брудний як циган», «дитина як циганча» тощо. 

«Очей немає?»

Є також і окремий,  величезний пласт «народних жартів» та «крилатих висловів» на пострадянському просторі, які базуються на висміюванні або «спробах обіграти» інвалідність, ментальні порушення, захворювання або медичні діагнози. 

«Ти що, даун?», «ну ти й аутист», «дебіл», «ідіот», «олігофрен» тощо — всі ці висловлювання дуже часто використовуються в переносному значенні для підкреслення чиєїсь поведінки або як словесні образи. Що, звісно ж, цілком неетично до людей, які й справді мають такі ментальні порушення. Адже їхній спосіб мислити та їхній інтелектуальний розвиток через такі просторічні висловлювання висвітлюють винятково у негативному ключі. Що також впливає на формування певних негативних стереотипів щодо таких людей. 

В один рядочок із цими висловлюваннями можна вписати також такі: «в тебе що, рук немає?» або «ну ти й безрукий» стосовно тих, хто не може впоратися з якимось завданням, наприклад, взяти щось або втримати в руках. «Ти що, сліпий?» — говоримо ми, коли наш співрозмовник не бачить чогось очевидного, або «чи ти глухий?» — коли хтось не чує, що до нього говорять.

Крім того, що подібні висловлювання є некоректними з точки зору толерантного та етичного спілкування. Вони вживаються в негативному річищі й можуть сприяти розвитку низки комплексів у людей, до яких застосовуються. Тобто якщо вам з дитинства постійно казали, що ви «безрукий» або «безрука» — ймовірно, це може стати причиною для невпевненості у своїх силах, нездатністю впоратися із завданнями у дорослому віці. 

Чи захоче дитина спробувати себе у новій сфері — навчитися малювати, писати вірші або грати на фортепіано, якщо їй з дитинства вкладали в голову, що вона «безрука»? Навряд. 

«Блакитні» та «рожеві»

Родом з минулого також слова «блакитні» та «рожеві» для позначення геїв та лесбійок відповідно. Сьогодні ці просторічні терміни використовуються доволі рідко і переважно представниками старших поколінь — «за звичкою». 

Тут же — застарілі висловлювання, які сьогодні вважаються такими, що мають негативні конотації, як-от «гомосексуалізм» та «гомосексуаліст». Адже, нагадаю, сьогодні ми користуємося такими термінами як: «гомосексуал» та «гомосексуальність», аби від цих негативних конотацій відійти. 

«Рухаєшся по-гейськи», «вдягнувся як баба», «вбрався як гей» — метафоричні висловлювання, які ґрунтуються на уявленнях про «типову» поведінку або зовнішній вигляд геїв. 

Про жінок та чоловіків

«Тупа білявка» — це ще один стереотипний анекдотичний вислів, яким позначають, нібито всі білявки — «недалекі», «нерозумні» абощо. В просторіччі може використовуватися у форматі: «Ну ти й білявка» у значенні «ну ти й тупа, мов білявка». Зазвичай, в такому стереотипному розумінні білявки нічого не тямлять у футболі та в машинах — тобто в тому, що також стереотипно вважається «не жіночою справою». Проте робити висновки щодо чиїхось інтелектуальних здібностей за зовнішністю — це прояв упередженого ставлення.

Розповсюджені в побутовому спілкуванні й вислови, які сформувалися на основі певних гендерних стереотипів — очікувань щодо того, яким має або не має бути справжній чоловік або жінка. Так, чи не кожен з нас, мабуть, принаймні раз в житті чув вислови на свою адресу: «Поводься чемно, ти ж дівчинка» або «Ти ж хлопчик, хіба хлопчики плачуть?» Подібне ставлення може формувати у дітей певні риси характеру, закладаючи патерни для поведінки в майбутньому. Нерідко це впливає на їхнє подальше життя — здатність комунікувати в дорослому віці тощо. Наприклад, хлопчик, якому з дитинства систематично казали, що чоловіки не плачуть, в майбутньому, ймовірно, матиме проблеми з відкритим вираженням емоцій. А дівчинка, яку вчили бути покірною, слухатися чоловіка та мовчати, не зможе постояти за себе. 

Серед популярних пострадянських уявлень про «класичні» гендерні ролі можна згадати такі твердження: «не служив — не чоловік» і «не народила — не справжня жінка». Тобто чоловіки, які не служили в армії, вважалися «несправжніми», недостатньо мужніми абощо. А жінки, які не мають дітей — такими, що «не виконали своє призначення». Чи можуть такі висловлювання когось ранити? Звичайно. Адже жінки, до прикладу, можуть не мати дітей з різних причин — і банальне небажання, і складнощі зі здоров’ям. 

Сучасна мас-медійна культура

Здавалося би, разом зі зміною поколінь деякі з цих висловів уже давно втратили актуальність та не вживаються настільки широко, як це було раніше. Проте частину з цієї лексики та, відповідно, частину цих стереотипів досі можна зустріти, до прикладу, у телевізійних розважальних шоу. КВН, стендап та гумористичні програми й досі полюбляють будувати свої жарти саме на цих нібито «народних» уявленнях про життя. 

Як наслідок, на українському телебаченні досі можна побачити сценки про «тупих білявок», які не в змозі власноруч завести своє авто; чоловіків, які «гризуться» з дружиною та називають тещу «змією», та інші — ксенофобські, расистські, гомофобні й сексистські жарти.  

Не пасе задніх і так звана «жовта» або «бульварна» преса — в пошуках скандалів, сенсацій та інтриг на перших шпальтах газет або на головних сторінках онлайн-видань і досі з’являються «шокуючі подробиці», маніпуляції та — часто — навмисне акцентування уваги на «інакшості» людини. В рубриці «Кримінал» нерідко навмисне підкреслюють національність або етнічне походження злочинця там, де це не має жодного значення. А, до прикладу, в рубриці «Спорт» в матеріалах про видатних спортсменок, які досягли помітних результатів у своїй сфері, представляють не на ім’я, а, до прикладу, за кольором волосся. Так народжуються заголовки на кшталт: «Зваблива білявка виборола золото на Олімпіаді», що саме по собі є проявом сексизму та об’єктивація. 

Так ми потрапляємо у своєрідне замкнене коло: допоки є люди, які жартуватимуть з «тупих білявок» та «даунів», для них продукуватимуть відповідний контент у ЗМІ й на ТБ. А допоки існуватиме подібний контент, нікуди не подінеться та аудиторія, яка вважає його дотепним. Адже для багатьох телевізор і досі залишається авторитетним та серйозним джерелом інформації, якому довіряють. Тому поки з екранів не зникнуть подібні шоу, такий гумор і надалі вважатимуть нормою.

Більше схожих матеріалів:
Більшості не існує: як медіа говорять про меншини
Як писати про ромів
Як журналістам не вдаватися до мови ворожнечі
Як писати про біженців і не бути ксенофобами
Як писати про трансгендерних людей
Від цього псуються зуби
Бомжі, безхатьки і безхатченки: чому люди без житла завжди мають якісь прізвища

Головне зображення: Andraz Lazic

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.