Сітіґайди й те, що замість них, у Києві, Львові, Одесі та Дніпрі.
Сітіґайд — це видання, яке допомагає гостям і мешканцям міста зорієнтуватись у його функціях, цікавинках та принадах. Класичні сітіґайди, які відповідають на питання «куди піти?», «що подивитися?», «де весело?» і так далі, є навіть не в кожному місті-мільйоннику. До нашого ж огляду потрапили також не тільки такі, але й онлайн-видання, які розповідають, чим живе місто, без чорнухи, криміналу, надміру комунальщини та політичних розбірок. Це видання, які шукають у місті людину та намагаються зрозуміти, яким є її життя та справжні турботи. У першій частині йдеться про Київ, Львів, Одесу та Дніпро. Далі буде.
Київ
Хмарочос — це онлайн-журнал, творці якого «вірять, що сталі міста формують сталий світ». Юлія Салій, Тарас Кайдан, Влад Захаров і Артем Роїк заснували видання 2014 року як частину громадської організації «Хмарочос». Тут можна знайти тексти про те, як це жити у київському недобуді, як спальний район може стати безпечнішим і комфортнішим, що таке антишкола, а ще пройти тест і дізнатися, який ви киянин.
«Хмарочос» може бути цікавим не лише мешканцям Києва, а й тим, хто живе в менших містах: редакція публікує матеріали про вдалі міські практики в Україні та світі. Для невдалих або просто смішних рішень є рубрика #нечос, де з’являються новини, у які складно повірити. Тут є чиновники, які псують архітектурні проекти, комунальники, які зафарбовують дизайнерські лавки і п’ятнадцятиметрова скульптура жирафа.
БЖ — це знайома багатьом киянам абревіатура російської назви вулиці Великої Житомирської, але творці видання розшифрували її також як «больше жизни». Онлайн-журнал був заснований 2015 року як підпроект «Української правди» про міську культуру. Проект запустили Анна Григораш, Антон Онуфрієнко та Ірина Грищенко. В кінці 2018 року сайт продали чеській компанії Accord Group. Концепцію видання обіцяли не змінювати.
Більшість матеріалів БЖ пов’язана з Києвом, але пишуть також про Львів і Одесу. Сильна сторона видання — історії про незвичайних людей, які живуть у місті. Тут є матеріали про київського гіпі 80-х років, про арбориста, який рятує міські дерева, зворушливий текст про чоловіка та жінку, які закохалися одне в одного, коли їм було за 70.
Є також кілька спецпроектів. Один із них — «Мій район», де відомі люди розповідають, за що вони люблять райони Києва, де народились або виросли. Якщо ж про Київ читати нецікаво, можна зазирнути у спецпроект «Букви міста» й дізнатися, що Ремарк, Джойс, Драйзер та інші письменники писали про міста різних країн.
The Village — онлайн-газета про культурне й громадське життя в місті. Франшиза російського холдингу Look At Media. Перший український The Village був російськомовним і закрився 2013 року. Два роки тому видання запустили вдруге, цього разу українською мовою. Спершу планували писати, крім Києва, також про Львів і Одесу, але фактично зосереджені на київських темах.
The Village позиціонує себе як сервісне медіа. Тут пишуть про бізнес, ресторани та кав’ярні, культурні події, подорожі, здоров’я тощо. Журналісти шукають цікавих героїв, які можуть розповісти і про те, як бути фрілансером у столиці, і чому у ромів у Києві немає баронів, і звідки бабусі та дідусі возять товари на Житній ринок. Про особливий підхід заступника головного редактора The Village Марка Лівіна до розповідання людських історій MediaLab писав.
Не цураються тут і суспільно-політичних тем. Зокрема, висвітлювали мітинг на підтримку Олега Сенцова, писали про зміни до Кримінального кодексу щодо зґвалтування та сексуального насильства та пояснювали, що означає запровадження воєнного стану.
Львів
Lviv.com, як і київський The Village, називає себе стартапом і сервісним медіа. Це сайт про міське життя, орієнтований на молоду аудиторію, з якої досить явно виокремлює співробітників ІТ-галузі. Герої матеріалів видання створюють власні стартапи, беруть благоустрій будинку у свої руки і лише зрідка облаштовують «святі під’їзди». Впевнена в почутті гумору своїх читачів, редакція дозволяє собі жарти на межі фолу. А ще — досить прямолінійні натяки на вживання наркотиків. А загалом тут обіцяють читачам «тренди міського життя, прогресивний бізнес та освіту — без політики». MediaLab писав про те, як Lviv.com досягає вірусного ефекту своїх рекламних матеріалів.
Втім бувають тут і серйозніші матеріали, присвячені минулому. Наприклад, навіщо у Львові будували пласкі будинки або що сталося з аеропортом на Левандівці. Бонусом для тих, хто цікавиться львівською історією, — спецпроект #soviet_lviv_today про Львів радянського періоду, з космодромом на Погулянці і монастирем на території автобусного заводу.
Твоє місто позиціонує себе як медіа про людей, які творять Львів, а також як медіахаб, до якого, крім онлайн-видання, входить дискусійна платформа, онлайн-телебачення, продакшн-студія і громадська організація. MediaLab не раз писав про це видання. Зокрема, в нещодавньому матеріалі про три типи регіональних онлайн-проектів «Твоє місто» є зразком інноваційного видання (це якраз той тип, у якого є шанси на майбутнє).
Окрім оперативних новин міста, тут є спецпроекти, які розкривають різні аспекти життя міста — від проблем із громадським транспортом та переробкою сміття до успішного бізнесу й стартапів. Тут можна знайти історії сурмачів з Ратуші, сихівських фрірайдерів, шахістів біля Оперного театру, водійки трамвая, яка знімає власний відеоблог тощо.
Одеса
Маяк. «Ад», «Стыд», «Безумие» і «Люди» — назви рубрик цього онлайн-видання могли б стати слоганом бойовика. Проте «Маяк» мало цікавлять кримінальні новини. Натомість тут «шукають історії містян, які формують культурний, ціннісний та урбаністичний простір Одеси». Розуміння пекла, сорому й безумства у редакції «Маяка» специфічне, тому в розділі «Ад» можна знайти репортаж із найгіршого району Одеси, у рубриці «Стыд» — огляд річного звіту мера Одеси під вино, а в «Безумии» — найдивніші програми одеського телебачення.
Одесити у публікаціях «Маяка» відмовляються від користування пластиком, рятують норок зі звіроферм, а часом моторошно стежать одне за одним у соцмережах. Поряд із текстом про мам, які закривають обличчя своїх дітей стікерами в інстаграмі, можна почитати матеріал про моряка Новічкова, який два роки сидів в іранській тюрмі. На «Маяк» можна підписатись, навіть якщо ви буваєте в Одесі зрідка — почитаєте, чому варто відвідати Одеський археологічний музей, або занотуєте, де можна гарно сфотографуватися для інстаграма.
ForshMag — одеський міський журнал, створений 2016 року на базі центру підтримки соціальних ініціатив Impact Hub Odessa. Тут багато пишуть про культуру, соціальне підприємництво та урбаністику. Тут є тексти про ревіталізацію покинутих будівель, стратегію озеленення міста, про долю багатоповерхівок Одеси і сумний матеріал про забудову Аркадії — курортного приморського району міста. Видання також береться за великі матеріали на культурну тематику, наприклад, про імерсивний театр або виставку Микити Кадана. Окремо варто відзначити спецпроект пам’яті одеситки Анни Яблонської — драматургині, яка трагічно загинула 2011 року під час вибуху в російському аеропорту «Домодєдово». Чому окремо? Варто дивитися у самому матеріалі.
Дніпро
inB — онлайн-журнал про Дніпро, який запустили в березні 2018 року. Читається назва «інбі», як пояснюють на сайті. «Ми знаємо, що Дніпро — це місцевий бізнес, незвичайні люди, реальні соціальні проблеми та щоденні виклики, і ми хочемо розповідати вам про це», — пояснюють свою концепцію творці видання. На сайті є п’ять рубрик: «Люди», «Місця», «Культ», «Досвід» і «Колонки». Поки що як для видання в місті-мільйоннику в inB небагато підписників, але вони намагаються розвивати спільноту в фейсбуку та інстаграмі. Пишуть про все, що стосується міської культури Дніпра, урбаністики та соціології, а в рубриці «Досвід» пояснюють незрозумілі речі простою мовою. Наприклад, що таке дизайн-код і як він працює.
Також inB знайомить читачів з містянами: музикантом, який вже чотирнадцять років грає на вулицях Дніпра, десятирічним хлопчиком, який будує ракети та пише власну комп’ютерну гру, вчителькою фізкультури, яка змінює підхід до викладання. А ще журналістам щастить покататись на міцво-мобілі й написати з нього репортаж.
Якщо ви з Києва, Дніпра, Одеси чи Львова і вважаєте, що ми незаслужено забули про ваш улюблений сітіґайд, пишіть нам. Ми подумаємо, як цьому зарадити.
Головне зображення Devin Avery
