Перший еротичний мистецький зін в Україні
У 2020 році художниця Julie Poly (Юлія Полященко) опублікувала проєкт Ukrzaliznytsia — документальні та інсценізовані фото, зняті в поїздах. Ця книга стала початком її роботи з друкованими виданнями. В червні цього року Julie Poly випустила перший український еротичний артзін — «Грішниця», в якому виступає як художниця та артдиректорка.
«Як отримати найяскравіші оргазми?», «Чи має розмір значення?», конкурс на Грішницю №1 в країні або історія про те, як модель продала душу дияволу — «Грішниця» фокусується на темі еротики та її сучасному трактуванні. Це еротичний мистецький журнал, який висвітлює питання тілесності, гендеру та інтимності.
***
В Україні про Julie Poly заговорили після виходу її книги «Ukrzaliznytsia», для якої вона два роки знімала гротескні напівдокументальні та напівпостановчі фотографії, героями яких були усі можливі персонажі: від молодят до солдатів та бабусь. Метою проєкту було задокументувати життя, яке вирує впродовж певного відрізка часу в умовній коробці — вагоні поїзда.
У Харків Юлія перебралась зі Стаханова. Приїхала навчатись в університеті. Свої перші професійні фотографії вона зробила саме в Харкові — в районі зупинки «Кінний ринок». Невдовзі вона перебралась до Києва та почала знімати для Vogue Ukraine, Jalouse Magazine, Harper’s Bazaar Ukraine, а також займалась виставками та власними проєктами.
Ідея зіну
В основі усіх робіт Julie Poly — еротика. Цікавість до сексуальних експериментів та тілесності художниця почала помічати ще в дитинстві.
«Ми починаємо пізнавати себе та свою тілесність, коли вперше бачимо своє зображення у дзеркалі. Розуміємо, що це ми, досліджуємо свою сексуальність спогляданням. У підлітковому віці ми досліджували власну сексуальність, наприклад, через ігри: карти на роздягання чи «пляшечку» на поцілунки. Це цікаво. Тому зробити журнал чи проєкт, повністю присвячений еротиці, стало логічним продовженням моєї зацікавленості цією темою», — говорить Julie Poly.
Було багато технічних нюансів: як реалізувати друковане видання, як працювати з дистриб’юторами, який вибрати папір та фарбу. Спершу це зупиняло Юлію. Вона сконцентрувалася на проєкті «Ukrzaliznytsia», який в результаті перетворився на книгу. Під час підготовки цього видання художниця набралась досвіду і змогла знайти розв’язання тих проблем, які стояли на заваді створення журналу. Видавши фотокнигу, Юлія повернулася до створення зіну.
Також Julie Poly хотіла пережити досвід не тільки художниці, а ще й артдиректорки чи кураторки. Вона прагнула дізнатись, хто ще в Україні працює з темою еротики.
Чому медіа — друковане
Юлія впевнена, що друковані видання, як і фотографія, переживають певну кризу через свій формат. Оскільки «Грішниця» є повністю авторським проєктом з власним поглядом та упередженим відбором авторів, то художниця вирішила втілити той формат, який найбільше любить, — друкований.
Однак сьогодення все одно диктує певний формат зіну: це невелике видання, де вся інформація настільки сконцентрована та лаконічна, що на читання треба не більше 10 хвилин.
Кросворд, анекдоти й гороскоп: як формували наповнення
Підхід «видання за 10 хвилин» і сформував концепцію зіну — інформація має подаватися в легкій та розважальній формі.
«Це аналог «туалетної газети», яку ми читаємо замість етикетки аерозолю. Це можна сприймати як жарт, але насправді основною вимогою було говорити про важливі речі легко й коротко», — додає Julie Poly.
Для першого номера художниця передивлялася старі еротичні журнали та газети, які виходили в її дитинстві: газета «Пан+Пані», журнал «Симона», «Пікова дама», видання для підлітків «Cool Girl». Естетику цих видань залучили й передали через кросворди та анекдоти, а дизайн зіну зробили панківським й трендовим: взяли деякі елементи з дизайну минулого та переосмислили їх на сьогоднішній лад.
Про що говорить «Грішниця»
Назву Юлія обирала за кількома критеріями: максимально об’ємно, неоднозначно та не прямолінійно. Слово «грішниця» підійшло ідеально.
«До того ж можна провести кілька паралелей. Одна веде до еротики та порнографії, а інша — до релігії. Назва містить кілька сенсів. І цим вона мені подобається», — говорить засновниця.
Обмежень в темах немає. Головне — щоб вони стосувалися еротики. Темою першого номера стала містика та символи. Кожен автор виконав ексклюзивну роботу, але водночас озвучив конкретну історію. Авторське коло інтересів накладається на загальні теми. Наприклад, зін має історію про те, як молода модель продала душу дияволу. Julie Poly особисто зробила історію про тілесність.
«Через зін ми більше говоримо про сприйняття свого тіла, самоідентифікацію. Я давно слідкую за брендом Sinead O’Dwyer, де дизайнер робить зліпок з фігури, по якому виготовляє корсет. Тобто раніше дівчата затягували корсети, щоб зробити талію; сьогодні ми підкреслюємо індивідуальність натуральними формами. І я б хотіла, щоб модель на обкладинці була саме в цьому корсеті», — говорить Poly.
Теми журналів, візуальна частина та навіть айдентика змінюватиметься від номера до номера. Команда творців буде відштовхуватися від того, що цікавить людей сьогодні. Прив’язуватися до чогось одного не хочуть — вважають такий підхід табу, оскільки тенденції змінюються доволі швидко. Постійними залишаться лише дві речі: еротика та назва.
Майданчик для руйнування табу
«Якось я знімала трансгендерів для українського глянцю. Коли моделі сказали, що це їх перший досвід, світ наче перевернувся. Як перший?! До цієї зйомки я перебувала в мильній бульбашці й не знала, що глянець не говорить на багато важливих тем. Звісно, в нас є сайти, які висвітлюють подібну тематику, але я маю на увазі масові глянцеві журнали з великим тиражем», — обурюється художниця.
«Грішниця» стала одним із вільних просторів для висвітлення таких тем. Глянцю, який би працював з темою еротики, в Україні немає. Єдине подібне видання — Playboy.
«Однак це такий патріархальний журнал, який існує для задоволення погляду чоловіка. Якщо хтось очікує таке і в “Грішниці” — розчарується, — говорить Юлія. — У нас на обкладинці написано: “найяскравіший оргазм”, а в середині — контент про сприйняття своїх природних форм».
Аудиторію засновниця не визначала і не аналізувала. «Грішницю» називає авторським проєктом та своєрідним майданчиком для вираження власних ідей та думок.
«Але якщо подумати, то можу сказати, що “Грішниця” створена для різної аудиторії. Її можуть читати люди, які цікавляться мистецтвом чи слідкують за авторами, які працювали над зіном. А можуть читати й ті, хто очікував контенту як в Playboy. Є надія, що друга аудиторія дасть цьому мистецтву масовість, адже через зін побуває на умовній виставці», — говорить Julie Poly.
«Грішниця» — це своєрідний самвидав, адже художники й художниці видали журнал власними силами та завдяки донатам. В зіні представлені роботи художнього об’єднання «665», Julie Poly, Анни Магас, Єлизавети Жданової, Ніни Мурашкіної, Олени Іванової, Вікторії Довгадзе, Нікіти Гудзовського та художниці Kinder Album.
Другий випуск журналу має вийти наприкінці осені цього року.
Схожі матеріали:
Лель — перший український еротичний журнал
Сам пишеш-видаєш-розповсюджуєш-сидиш
Як писати про секс
Чому я почала писати про секс
Феміністичний глянець
Від рибалки і мисливства до напівоголених жінок
Головне зображення: Julie Poly
