І конче необхідно. Особливо якщо ви працюєте поза штатом.
«Я не соромлюся питати про гонорар, але якщо його довго не надсилають, перепитувати ніяково. За останній текст мені не заплатили взагалі. Довелося нагадувати й почуватися дріб’язковим мудаком», — розповідає герой нашого тексту про те, за що журналісти ненавидять редакторів. Припускаємо, що ви теж іноді ніяковієте, заводячи розмову про гонорари. Втім гроші треба обговорювати не тільки з роботодавцями, а і з колегами. Знати, хто скільки заробляє, значить змогти постояти за себе в ситуації, коли вас спробують обманути і заплатити менше. Ми вважаємо, що про гроші говорити треба і це не соромно. Тому переклали роздуми американської журналістки про дуже специфічну, але цікаву деталь із життя фрилансерів у США. А далі плануємо текст про українські реалії. Хочете розповісти про свій досвід говоріння-мовчання про гонорари, напишіть нам на [email protected]
Коли я почала працювати на фрилансі, один редактор місцевого онлайн-медіа дав мені завдання. Гонорар не виправдовував зусиль, які треба було витратити на роботу, тому я відмовилися. Невдовзі мій товариш, теж фрилансер, у розмові зі мною обмовився, що йому запропонували те саме завдання. Уже за більші гроші. Не знаю, чому так сталося: чи то після моєї відмови редактор вирішив підняти ставки, чи, може, він просто був сексист і тому пропонував мені скромніший гонорар, бо я жінка. Але знаю одне: якщо це видання знову до мене звернеться, я можу просити більше. І я завдячую цим знанням своєму колезі, який зі мною поговорив про гроші.
Коли ми говоримо про гроші з іншими фрилансерами, ми отримуємо інформацію та силу, щоб домовлятись із роботодавцями про чесні умови праці. Ці розмови часто відбуваються ніби крадькома: у твітері, фейсбуці, у розмовах за кавою, плітках. Але для фрилансерів говорити про гроші — життєво необхідно. Тільки так можна вижити без переваг і підтримки, яку зазвичай мають штатні працівники.
Нещодавно дві різні організації запропонували мені підписати контракти, які забороняли розголошувати інформацію про зарплатню. Тоді я відчула, що це новий виток в історії про виживання фрилансерів. У контрактах позаштатних авторів Newsweek та America’s Test Kitchen теж було прописано: або не розголошувати оплату за конкретне завдання, або й умови контракту загалом. Наприклад, у договорі видання America’s Test Kitchen є таке: «Позаштатний автор не буде розголошувати третій стороні існування чи умови цієї угоди (за винятком фінансових чи правових консультантів)». Видання не відповіло на моє прохання про коментар, а в Newsweek коментувати відмовилися.
Раніше фрилансери неохоче обговорювали, скільки заробляють, але останнім часом ці розмови пожвавилися, вважає віце-президент Національної спілки письменників Дейвід Гілл. Ця спілка представляє інтереси письменників-фрилансерів.
«Угоди про нерозголошення зарплатні — це, напевно, реакція на пожвавлення розмов про гроші між позаштатними авторами», — каже Гілл.
Виконавча директорка Спілки фрилансерів Кейтлін Пірс нещодавно спілкувалася із журналісткою, яка прагне домовлятися із роботодавцями про вищі гонорари. Бо зрозуміла, що їй довгий час недоплачували. Виявила це, поспілкувавшись із колегами.
«Якщо через якісь юридичні обмеження люди не можуть вільно обговорювати гонорари, а надто якщо немає спілки чи іншої організації, яка би представляла інтереси цих людей, вони полишені самі на себе, — каже Кейтлін Пірс. — І це справді важко, коли треба вести переговори і визначатися, на що погодитися, а від чого відмовитися».
У контрактах штатних працівників пункт про нерозголошення зарплатні не існує ще від 1935 року, коли в Америці прийняли Закон про працю. «Обговорення платні допомагає переконатися, що роботодавці платять по-чесному, — каже заступник директора Центру медіаправа Джеф Гермес. — Так працівники можуть звірити інформацію і пересвідчитися, що нікого не дискримінують. Якщо ж говорити про гроші заборонено, дуже складно виявити, наприклад, що жінкам систематично платять менше».
Однак немає правових механізмів, які б захищали права фрилансерів. Це підтримує статус-кво: у креативних індустріях жінки-фрилансерки за аналогічну роботу отримують на 32% менше, ніж чоловіки.
Якщо ж фрилансер порушить пункт про нерозголошення свого гонорару, це можуть розцінити як недотримання умов угоди, каже Гермес. Як наслідок — штраф або й позов до суду.
«Ці угоди про нерозголошення — тривожна тенденція, — каже Манула Мартін, редактор антології есеїв та інтерв’ю про те, як журналісти заробляють собі на життя. — Прислів’я каже правду: знання — це сила. А від угод про нерозголошення можуть виграти лиш ті, хто платять».
А ще Мартін спостеріг, що останнім часом стає все більше медіакомпаній, які вимагають від авторів відмовлятися від майнових прав на свої матеріали. Не говорити про гроші взагалі — це наступний крок.
Медіаюрист Джеф Гермес радить: якщо вас щось непокоїть, зокрема і в контракті, скажіть про це. Можливо, для працедавця якийсь пункт угоди не настільки принциповий, щоб він не погодився його переформулювати або й узагалі прибрати. Треба принаймні про це спитати.
У двох контрактах, які мені пропонували, я заперечила проти пункту про нерозголошення своїх гонорарів. І роботодавці не мали із тим проблем. Вони його прибрали.
Одначе не всі фрилансери взагалі уважно читають контракти чи відступаються від умов, які там прописані. «Це не те, за що хочеться померти», — каже фрилансерка Дженіфер. Вона радше буде домовлятися про відтермінування дедлайнів і вищі гонорари, ніж про те, щоб вільно розголошувати свою платню.
Фрилансер Майкл підписує угоди, які забороняють говорити про гроші, але водночас бореться за інші права. Наприклад, за право на інтелектуальну власність. Це, на його думку, важливіше.
«Ви, звичайно, можете відмовитися від контракту через пункт про нерозголошення гонорару, але це дрібниця. Замість вас завжди знайдеться людина, яка погодиться підписати такий контракт», — каже Майкл.
Оригінал читайте за посиланням
Переклала та адаптувала Людмила Смоляр
Головне зображення Scott Webb
