Інтерв’ю із Романом Степановичем, співзасновником «Підпалюй» — спецпроєкту «Заборони» про змінотворців з різних міст і містечок України.
«Підпалюй» — мультимедійний спецпроєкт незалежного медіа «Заборона» про змінотворців, що «протестують проти провінційності через культуру та інноваційні підходи і надихають інших», — зазначають засновники проєкту на сайті.
«Підпалюй» існує від 2018 року, за цей час команда встигла відзняти перший сезон, куди увійшли епізоди про Маріуполь, Херсонщину, Ужгород, Закарпаття, Харків, Луганщину, Донеччину та Чернівці. Наразі «Підпалюй» знімає другий сезон: перші два епізоди вже на стадії продакшену. Спецпроєкт виконується в рамках проєкту «Зміцнення громадської довіри» (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), а також коштом краудфандингу.
MediaLab поспілкувався із виконавчим продюсером, співзасновником «Заборони» і проєкту «Підпалюй» Романом Степановичем та дізнався, як проєкт обирає історії та героїв, а також про що ніколи не розповість у своїх епізодах.
Спершу команда мала на меті розповісти 30 унікальних історій через формат op-doc (документальні репортажі з художніми елементами) та завдяки мультимедійним репортажам:
«Розповідати про чейнджмейкерів у немейнстрімних місцях непросто. Зазвичай у медіа такі історії виглядають плоско, просто й однаково, як під копірку. Ми ж хотіли наголосити на тому, що людина, яка здатна об’єднати однодумців, зробити щось важливе для суспільства в місті або селищі, куди не їдуть поїзди, де немає галерей сучасного мистецтва, а іноді й асфальту на дорогах, – заслуговує на особливу увагу». — каже Роман.
Для того, щоби передати атмосферу, «Підпалюй» вдається до різних візуальних рішень: наприклад, два епізоди з першого сезону зняті з інфрачервоним ефектом, щоби передати «паралельну реальність» героїв та їхні виклики, з якими доводиться боротися.
«Підпалюй». Початок
Ще до початку «Заборони» як медіа ми мали проєкт, який називався «Майбутнє Донбасу», цей проєкт ми робили разом із ГО «Гараж Генг» і «Громадським». Ми розповідали про те, як живуть малі міста і як люди змагаються із реальністю за майбутнє цих міст. Ми робили епізоди про Лисичанськ, Добропілля, Бахмут. Взагалі там було 6 міст, і ми завжди хотіли зробити це не просто як текст, а як щось візуальне: таким рішення став op-doc. Я сам прийшов зі сфери відео, мені завжди кортить робити щось візуальне, проте не новинний формат, а все ж таки evergreen, op-doc — це взагалі той формат, в якому я працюю.
Коли ми створювали «Підпалюй», думали, що можна зробити кілька серій про кілька міст. Тоді ми не знали, скільки їх буде і як це все зробити.
Коли ми їхали в Маріуполь (перший епізод проєкту — ред.), то навіть не знали, які епізоди будуть далі. Поки ми працювали в Маріуполі, наша команда почала спілкуватися з донором — на той час це UCBI. Проте це не було так, що ми написали проєкт, почали пошуки донора і що тільки тоді поїдемо знімати, коли хтось знайдеться. Ми не знали, скільки серій ми будемо робити, але були певні, що хочемо цим займатись.
Назва «Підпалюй» з’явилася в процесі: ми брейнштормили різні назви. І якось хтось запропонував слово «підпалюй» або «запалюй». Потім наш друг зробив візуальне оформлення для проєкту, бо йому просто сподобалася ідея. Взагалі у нас дуже крута команда, мені важко представити проєкт з кимось іншим — якби ці люди не були собою, це був би інший «Підпалюй».
У команді Богдан Кінащук, який був оператором-постановником і на Забороні, і на Громадському, а тепер знімає кіно; Настя Канарьова, яка в першому сезоні була режисеркою всіх епізодів, окрім двох; і Миколай Дендюк — оператор-постановник та режисер, який працює над другим сезоном.
Про те, яким є ідеальний глядач проєкту
Тут кожен знаходить своє: починаючи від друзів або людей, які так чи інакше пов’язані з містом або героєм, яких ми знімаємо і до тих, кому подобається такий формат. Це можуть бути навіть ті, хто включив наші відео на фоні, поки готує. Це формат, який можна окреслити як ентертеймент і навіть трохи інфотеймент.
Ми трохи підглянули формат у канадського CBC Interrupt this program — це проєкт на 3 сезони про людей, які через культуру виражають протест чи хочуть змінювати авторитарні країни. Кожний епізод — це одне велике місто з будь-якої точки на планеті — наприклад, Карачі у Пакистані чи Куала-Лумпур у Малайзії.
У нас були ідеї ще до того, як ми чітко окреслили формат проєкту. В результаті ми змішали всі ідеї, а те, що не продумали раніше, допрацьовували прямо на майданчику. Наприклад, перший епізод про Маріуполь ми знімали три тижні. Ми працювали з героями і знімали багато матеріалу, який одразу дивилися, випрацьовуючи скрипти на ходу, на колінках: це працює, це не працює, це перероблюємо. Зараз, під час зйомок другого сезону «Підпалюй», ми витрачаємо на одне місто в середньому чотири дні. Звісно ж, цьому передує багатотижневий препродакшн, під час якого ми готуємося, налагоджуємо контакти, розписуємо скрипти.
Про ідеального героя і те, яким має бути змінотворець, аби потрапити в епізод
Герої повинні щось змінювати, щоб відповідати місії проєкту «Підпалюй». Вони мають класно говорити й пояснювати, що вони роблять, мають бути візуальними. Це дуже важлива складова для такого типу репортажу.
Є дуже багато змінотворців, які працюють, наприклад, з паперами, в якійсь юридичній сфері. Таку людину важко показати візуально. Це не значить, що вона нічого серйозного не робить, але візуальний і багатогранний герой дуже важливий для класного епізоду. У нас вже сформувався фреймворк, яким має бути герой: це людина, яка змінює і важко працює над тим, щоби зробити своє місто помітним на культурній мапі країни. Ми показуємо, як такі люди роблять зміни й показуємо їхні особистості та їхні ідеї — те, що вони ще планують зробити.
Були герої, які потрапили лише до текстів. Ми відзняли їх, але відео не виходило таким, як ми хотіли. Однак їхні ініціативи дуже класні, тому якщо не виходить зняти епізод про них, то написати текст треба точно. А є герої, про яких хочеться зробити ще один випуск.
Майже зі всіма героями «Підпалюй» ми спілкуємося: приїжджаємо один до одного в гості й тримаємо контакт, адже «Підпалюй» — ще й про будування нових зв’язків і створення спільноти. Окрім того, в цих людей багато нових ідей з’явилось вже після зйомок для «Підпалюй». Ми можемо допомогти їм, вони — нам.
Ми знаємо, що для тих ініціатив, про які ми зняли чи написали, це було стало гарним промо. Герої надсилали наші відео потенційним інвесторам, донорам та грантодавцям або просто поширювали в спільнотах. Це працює, бо у нас чомусь заведено, що якщо ти робиш щось сам, то ти «місцевий божевільний», а коли про тебе знімає сюжет телебачення, то це вже серйозний рівень. Ми точно знаємо, що деяким героям ми допомогли саме так і це не може не тішити.
Акцент на сході (?)
Насправді особливого акценту на сході нема. Ми присвятили цьому регіону багато уваги, бо це найболючіші регіони в країні, вони потребують змін більше, ніж інші. Через війну цих проблем стало ще більше. Варто розуміти, що проблеми, які є на сході — це не проблеми, які є в Івано-Франківську або в Житомирі.
З початком війни на сході з’явилося дуже багато ініціативних людей, які інспірують набагато більше, ніж за звичних умов. Окрім того, завдяки проєкту «Майбутнє Донбасу» ми дуже добре орієнтувалися на Донбасі. Зрештою, я сам родом з Донбасу. У проєкті є ще декілька людей, які коли-небудь були зв’язані з цим регіоном або багато працювали там під час війни. Тобто для багатьох з нас це такий регіон, де хотілося показати зворотну сторону — не те, що ми всі звикли бачити: війну, розруху, смуток, а звичайних людей і те, що буде з тими містами, коли війна закінчиться.
Робота на Донбасі стала викликом, бо працювати там складніше, ніж в будь-яких інших місцях. Донбас має свої логістичні особливості: не вийде просто так просто взяти і заїхати у столицю регіону, як у Харків, Львів чи Херсон. На Донбасі інакше. Там є Маріуполь, Покровськ, Северодонецьк тощо. Людей там сильно розкидало: ініціативи розсипалися на багато маленьких міст по цілому регіону. Проте так навіть цікавіше. До того ж важливо показувати, що ці люди не виїхали.
Наприклад, в Покровську ми знімали Донецький національно-технічний університет, який туди переїхав. Уявіть: великий університет переїжджає до маленького містечка. І поки окупований Донецьк не повернеться під контроль України, вони будуть розбудовувати цей великий університет на базі інституту ПТУ у маленькому шахтарському місті, а рівень освіти у маленьких містах точно не такий, як був у Донецьку. Це їхнє майбутнє, вони обирають не переїжджати до великих міст як Харків чи Дніпро, а залишаються там. Це дуже круто — продовжувати вірити у свій регіон і змінювати його на краще. А ще — змагатися з місцевою владою і корупцією. Я вважаю, що це дуже важливо показувати.
Субтитри та (не)переклади
Ми не даємо українського перекладу, коли хтось із героїв говорить російською. Я не розумію, навіщо перекладати на українську, якщо є регіон, де люди розмовляють переважно російською. І ті, хто буде дивитись цей проєкт, також будуть з цього регіону. Це трохи штучний переклад виходить: або ти домовляєшся з героєм, що він розмовляє українською, або, якщо він не може, то залишаєш так, тільки субтитруєш, а у нас є переклад в субтитрах. Робити дубляж з російської на українську у таких випадках — це неправильно. І це не проблема однієї конкретної мови — якби герої розмовляли угорською чи англійською, то ми також використовували б субтитри.
Я дивлюся кіно виключно мовою оригіналу. Наприклад, ізраїльський фільм: я не розумію мови, але буду читати російські, українські чи англійські субтитри. Людина має розмовляти своєю мовою. Якби це був подкаст, то так, можливо треба було б дублювати, але у нас інший формат.
Хронометраж
Ми розуміємо, що більше ніж 10 хвилин ніхто не дивиться. Щоб розкрити 2 героїв, яким є що сказати і показати, 10 хвилин — це оптимальний варіант. У нас не було конкретного хронометражу, адже ми не мали жодного контракту з телебаченням, щоби готувати випуски, наприклад, під слот телеканалу. Не було також домовленостей з ютуб-каналами.
На початку ми навіть не знали, скільки людей будуть дивитися такі відео. Це все випрацьовувалось на собі, на команді та на друзях команди. Зараз я можу сказати, що найкраща тривалість — це десь 8 хвилин, однак все залежить від випуску. У нас є декілька дуже насичених випусків. Наприклад, Маріуполь, Закарпаття та Харків. Люди можуть спершу дивитись половину епізоду, а потім повертатись і додивлятись. Можливо, це пов’язано з тим, що глядачі — це люди з цих міст. Наприклад, Харків — дуже велике місто, люди хочуть побачити щось про себе. Наші герої є й віддзеркаленням свого міста і людей, які там живуть, вони їх представляють.
Історії-табу
Загалом у «Забороні» немає заборонених тем. Це правило. Тому я не можу уявити тему чи героя, яких ми не будемо показувати. Але чого точно не буде у «Підпалюй», так це політики. Ми не покажемо тих, хто, наприклад, закликає до повалення конституційного устрою України або пропагує щось нелегальне чи кримінальне. Ми не покажемо тих хто намагається через нас змагатись із політичними конкурентами.
Пошук історіїй для «Підпалюй»
Зараз* ми працюємо над другим сезоном: відзняли два епізоди і передали їх у продакшен. Паралельно працюємо ще над двома. Історії у нас дуже різні, але ми бачимо класну тенденцію: за ті 2-3 роки, що минули від запуску першого сезону, ситуація в країні змінюється на краще — з’являється більше ініціатив, люди стають сміливішими у комунікації із місцевою владою та ком’юніті.
Несподівано для себе ми відкрили Чернігів і Чернігівську область. Раніше, коли я бував у Чернігові, це місто мені ніяк не запам’ятовувалося, а зараз ми приїхали і зняли дуже крутий епізод. Там є дуже активні люди, які зберігають місто, культуру, місцеві традиції та архітектуру, а також роблять круті проєкти з перероблення пластику та паперу. Ця ініціатива може стати прикладом для всієї країни й показати, що нема потреби будувати великі заводи для переробки.
Люди з подібних ініціатив вже знають про «Підпалюй», тому заходити до них набагато легше. Часто місцеві, які не є потенційними героями «Підпалюй», радять героїв, які би підійшли під наш формат. Таким чином питання препродакшену скоротилося в рази, бо до цього ми сиділи і гуглили, витягували імена героїв з місцевих сайтів, а зараз просто можемо написати пост і все дають. А далі ти вже просто як HR: цей класний, цей візуальний, цей не дуже, цей класно говорить, тут вже є інтерв’ю. Потім навіть незручно, бо багато крутих людей, а в тебе слот на три людини в епізоді.
* — станом на початок жовтня 2021
Більше схожих матеріалів:
Дивитися до кінця
Як відео стають хайповими
Як робити відео для соцмереж
Як знімати якісні відео для YouTube
Мислити глобально, писати локально
Як розповідати про локальну культуру
Регіональні онлайн-медіа: як бути локальними, але не провінційними
Головне зображення: Yaoqi
