Як працюють медіа польської меншини в Україні?

Поляки є однією з найчисельніших нацменшин в Україні. Переважно вони добре інтегровані у наше суспільство та вільно володіють державною мовою. Отож, новини країни та регіону, зазвичай, дізнаються з українських ЗМІ. Проте у поляків є й свої медіа, наприклад, «Monitor Wołyński» у Луцьку та «Kurier Galicyjski» у Львові. Іван Кислощук дізнався, як працюють та що висвітлюють ці польські медіа в Україні. 

«Monitor Wołyński»  

Спілкуюсь з Наталею Денисюк — заступницею головного редактора видання «Monitor Wołyński» або, якщо перекладати дослівно, «Волинський монітор». Двотижневик виходить регулярно з 2009 року. Розповсюджується безплатно у костелах, польських товариствах, школах та дипломатичних установах. Особливістю газети є двомовність: усі матеріали тут дублюються польською та українською.

«Створюючи видання, ми орієнтувались на поляків, які мешкають у Волинській, Рівненській та Тернопільській областях. На той час багато хто з них не володів польською на такому рівні, котрий дозволяв би вільно розуміти газетний текст. Отож, засновник видання Валентин Ваколюк подумав, що було б добре друкувати статті у газеті двома мовами. Це, на його думку, створювало  можливості для того, щоб українці також розуміли, чим живе польська меншина» — пояснює пані Наталя і додає, що це рішення допомогло виданню розширити свою авдиторію. Зараз його читають не лише представники нацменшини, але й студенти-полоністи та поляки, чиї предки походять з Волині, а також українці, котрі цікавляться Польщею. 

Редакція намагається робити матеріали для кожної з цих груп. У газеті можна прочитати статті, що стосуються заходів польської громади, польської мови та культури, освітніх можливостей, проєктів двосторонньої співпраці тощо. Однак особливу увагу у виданні приділяють історії. 

Публікації на історичну тематику викликають неабияке зацікавлення. Часто саме завдяки їм читачі дізнаються про долю своїх родичів, котрі були репресовані чи загинули на війні.

Одна з таких історій трапилась у 2017 році. Редакція готувала матеріал про Яна та Казімежа Язвінських — двох братів з Рівного, котрі були розстріляні радянською владою через участь у польському підпіллі. Шукаючи інформацію для статті, Наталя Денисюк натрапила на одному з форумів на повідомлення дев’ятирічної давності. Його автор цікавився долею братів. Редакторка вирішила написати користувачу мейл, хоча й не сподівалась, що після стількох років подана на сторінці адреса досі актуальна. На її здивування, відповідь прийшла у той самий день. Виявилось, що автором допису був онук Яна Язвінського, котрий зараз мешкає у Лондоні.

«Родичі Яна Язвінського не знали, як саме він помер, тому онук Язвінського був неймовірно радий отримати якусь інформацію про останні дні життя свого дідуся. Крім того, він розповів нам, як склалася доля інших членів сім’ї. Зазвичай, подібні біографічні нариси завершуються висновком «Подальша доля родини невідома». Проте цього разу читачі дізналися продовження історії», — розповідає пані Наталя. 

Публікації про минуле регіону отримують не лише схвальні відгуки від аудиторії. Вони також стають предметом гострих суперечок. Особливо палкі дискусії викликає тема Волинської трагедії. 

У виданні виходило дві рубрики, повністю присвячені трагічним подіям часів Другої світової: «Шляхом волинських хрестів» та «Гутянські оповіді». Зі слів Наталі Денисюк, їхній автор розмовляв із багатьма очевидцями і має тисячі годин записів розмов із ними. Проте щоразу, коли з’являються публікації про Волинську трагедію, коментатори у соцмережах звинувачують журналіста у брехні та заангажованості. 

«Пишучи про події 1943-1944 років, наше видання не прагне посварити поляків та українців, лише вшанувати пам’ять загиблих. Щороку в заходах, присвячених Волинській трагедії, беруть участь і православні, і католицькі священники, котрі разом моляться як за жертв серед польського, так і серед українського населення. У статтях ми завжди наголошуємо саме на цьому, а також у міру можливостей описуємо події тих років», — підкреслює редакторка.

Попри специфічну спрямованість видання, воно стикається з тими ж проблемами, що й більшість регіональних ЗМІ. Зокрема, зменшення популярності друкованих видань. Через карантин тираж довелось скоротити вдвічі. Проте редакція наразі не збирається припиняти випускати газету, адже серед читачів є багато людей старшого віку. Водночас «Monitor Wołyński» старається йти в ногу з часом: незабаром планується запуск оновленої версії їхнього сайту. Редакція також готує серію мультимедійних матеріалів, де тексти доповнюватимуть короткі відео. 

«Kurier Galicyjski»

«Kurier Galicyjski» або ж «Галицький кур’єр» засновано у 2007 році. На початку це був лише польськомовний додаток до львівської газети. Сьогодні ж «Галицький кур’єр» — це справжня медіагрупа. Редакція видання випускає двотижневик та журнал для дітей. Записує радіопередачу, що виходить на польському радіо «Wnet» та Івано-Франківській станції «Вежа», а також знімає новинні сюжети, котрі показують на телеканалі «Polonia». Крім того, створює документальні фільми, видає книги та співорганізовує конференції. 

У редакції медіагрупи працює лише 7 осіб. До газети також дописують позаштатні автори. Більшість з них надають свої тексти безплатно. Зі слів головного редактора видання Войцеха Яновського, для журналістів з Польщі публікація у «Галицькому кур’єрі» і так є великими привілеєм, тому вони погоджуються співпрацювати на волонтерських засадах. Гонорари ж платять лише українським авторам. 

Сам пан Войцех теж не походить з діаспори, а є громадянином Польщі. Він очолив видання рік тому, після смерті його засновника Мирослава Ровицького. Проте походження редактора не заважає йому в роботі. Він співпрацює з «Галицьким кур’єром» з 2011 року і за цей час вже встиг ознайомитись з усіма особливостями праці у ЗМІ нацменшини. 

«Основна аудиторія нашого медіа — це поляки з Львівщини та Прикарпаття. Перед усім ми задовольняємо їхні інформаційні потреби. Однак нас читають та дивляться й інші люди. Саме тому ми намагаємось тримати баланс і висвітлювати різні теми» — розповідає головний редактор. 

Очоливши медіагрупу, Войцех Яновський впровадив кілька змін. По перше, оновлено дизайн газети та сайту. По друге, з’явилася українськомовна версія порталу. Для цього на сайті створили окрему закладку. На останнє нововведення редакцію спонукали репресії проти польської меншини в Білорусі, котрі посилились у квітні цього року. Оскільки в Україні ЗМІ майже не висвітлювали ці події, у «Галицькому кур’єрі» вирішили опублікувати статтю про переслідування поляків в Білорусі у перекладі українською. Наразі її рідко оновлюють, але з наступного року планують регулярно додавати туди матеріали. Це, на думку пана Войцеха, дозволить українцям дізнатись більше про польську меншину.

«Не хочеться, щоб нас сприймали виключно як людей, що на свята одягають національні костюми і покладають квіти на Личаківському цвинтарі» — зазначає Войцех Яновський.

Водночас «Kurier Galicyjski» прагне розповідати полякам про Україну. Серед його аудиторії є багато громадян Польщі, котрих переселили з Галичини за часів СРСР, а також їхні нащадки. Саме для цієї групи людей редакція випускає матеріали про суспільно-політичні події у нашій країні. Наприклад, виходило інтерв’ю з поляком з містечка Судова Вишня, який брав участь у війні на Сході. Крім того, у газеті  регулярно публікуються експертні колонки про польсько-українські відносини. 

Видання також звертає увагу на інші нацменшини. Після анексії Криму журналісти  робили репортажі про заходи кримських татар, що переїхали до Львова. Зараз вони все частіше пишуть про білорусів, що, тікаючи від режиму Лукашенка, знаходять притулок в Україні.

На ресурсах «Галицького кур’єру» не розміщують комерційної реклами. Продаж друкованих видань теж приносить невеликий прибуток. Ціна одного екземпляру газети — 10 гривень. Вона продається у львівських кіосках з пресою та надсилається передплатникам поштою. Водночас газету роздають безплатно у польському консульстві й організаціях нацменшини, а її PDF- версію можна завантажити на сайті

Основна частина бюджету медіагрупи — це кошти від канцелярії прем’єр-міністра Польщі, котрі виплачуються за посередництвом фонду «Свобода та демократія». Щороку редакція подає заявку на грант. Однак державне фінансування не впливає на редакційну політику.

«Навіть у нашому статуті написано, що ми публікуємо тексти авторів, з думкою яких не погоджуємось. “Галицький кур’єр” прагне бути відкритою платформою для діалогу, а не закриватись у власній бульбашці» — підкреслює головний редактор.

Схожі матеріали:

Як писати про ромів
Як працює католицький онлайн-часопис Credo
Працювати журналісткою на Польському радіо
«Угорське слово в українському медіапросторі»
Як працює видання українців у Польщі «Наше слово»
«Жити (з) мистецтвом» як працює проєкт про гуцулів

 

Головне зображення: Reiseuhu

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.