Як бути журналісткою-фрилансеркою у Сингапурі під час пандемії.
Кірстен Ган ― журналістка з Сингапуру. Її тексти публікують The New York Times, The Guardian. Кірстен заснувала видання New Narrative, але наприкінці березня сама ж його і полишила, щоб повернутися до фрилансу і власних проектів. Тож на онлайн-зустрічі StayAtHome Media Stories від LMF вона розповіла, чому ситуація з коронавірусом у Сингапурі різко змінилася, як це впливає на її роботу та чим можна урізноманітнити роботу на фрилансі.
Від перемоги до поразки
Ще у березні здавалося, що Сингапур дає собі раду з поширенням коронавірусу. Міжнародні видання навіть писали, що країна впоралася з викликом. Проте сьогодні (8 травня ― ред.) ми маємо більше 21 тисячі інфікованих, а експерти прогнозують, що до кінця травня ця кількість зросте вдвічі. Наразі більше 18 тисяч ― це мешканці з гуртожитків для робітників-мігрантів.
У Сингапурі близько мільйона робітників, які живуть в окремих гуртожитках. Зазвичай це чоловіки, які працюють на будівництві й обслуговують кораблі, адже жінки працюють у домівках місцевих і в них же мешкають. Робітникам мало платять, умови складні ― у кімнаті може жити 10-20 чоловіків, відстань між ними менше метра. Більшість приїхали з Бангладешу, Індії чи Китаю. Якщо коронавірус потрапляє до такого гуртожитку, миттєво виникає спалах, адже кухні та ванні кімнати спільні, вентиляції часто немає.
У місті-державі є 43 великих гуртожитки з тисячами мешканців і ще тисяча менших. З них 25 уже повністю ізольовані через поширення коронавірусу серед мешканців, але в усіх інших запроваджений суворий карантин. Мешканцям не можна полишати власні кімнати, а їжу приносить один з них спустившись до загальної кухні. Забезпечити справжню ізоляцію хворих у таких умовах неможливо.
Та для решти мешканців Сингапуру карантин значно м’якший, адже серед постійного населення випадки COVID-19 не такі численні. Громадським транспортом можуть користуватися працівники та працівниці критично необхідних служб, натомість решту мешканців закликають не виходити з дому. Також заборонено збиратися в групи, радять дотримуватися дистанції на вулиці і брати їжу з собою або ж замовляти доставку. Маску носити обов’язково всім, окрім тих, хто інтенсивно займається спортом на свіжому повітрі. Є додаток для контролю над поширенням коронавірусу. Уряд країни планує завершити карантин 1 червня.
У загальнонаціональній статистиці розмежовують постійних мешканців і мешканок та робітників ― уряд прагне показати, що ситуація під контролем. Смерті мігрантів навіть не враховують до загального переліку померлих. У Сингапурі існує дві реальності.
Фриланс під час пандемії
Мені пощастило. Оскільки я була фрилансеркою у минулому, то знаю, як організувати роботу вдома. Але це не означає, що моя робота стала простішою, ніж у інших, адже щодня надходить багато тривожних новин, з якими доводиться працювати.
Через відсутність офіційної прескарти я не маю акредитації на урядові пресконференції, не отримую пресрелізи. Уряд і раніше контролював інформацію, але під час боротьби з коронавірусом контроль посилився. У рейтингу Press Freedom Index від Reporters Without Borders Сингапур займає 158 місце зі 180, а «антифейковий» закон застосовують проти журналістів. Також наразі доступу до гуртожитків, де найбільше хворих, немає.
Щоб впоратися з цим, я перечитую вже випущені пресрелізи, фокусуюся на поясненні причин, а не на події. Я спілкуюся з героями й героїнями через месенджери або ж телефоном, а також співставляю й аналізую заяви громадських організацій та уряду.
Зараз я багато часу приділяю власному проєкту ― розсилці We The Citizens, яку заснувала в 2018 році. Щосуботи я розсилаю головні суспільно-політичні новини й власні великі тексти. Я заснувала цю розсилку, бо про Сингапур завжди говорять у контексті бізнесу, забуваючи про політику та права людини. Навіть місцеві часто вважають, що в нас немає громадянського суспільства. Я й сама була активісткою, тому хотіла б змінити таке уявлення.
We The Citizens ― це зовсім інша модель журналістики, більш персоналізована, адже тебе допускають до власної поштової скриньки. Тепер я працюю над монетизацією проєкту. Наприклад, до преміум-контенту входить аналітика та коментарі експертів. А ще я почала додавати щось миле до кожного листа ― фото котиків або ж підказки, який локальний бізнес чи ініціатива потребують підтримки.
Серед спеціальних текстів ― фічери про опір коронавірусу в Сингапурі, Гонконгу й Тайвані у колаборації з гонконзьким виданням The Initium, інтерв’ю з громадським сектором, розповідь до Всесвітнього дня свободи преси про свій досвід.
Підтримати себе
Перед локдауном я створила чат у телеграмі ― думала, що приєднається зо 30 людей і ми будемо спілкуватися, щоб почуватися менш самотніми під час карантину. Я тільки раз поширила посилання у листі, але у чаті вже більше 200 людей, які постійно спілкуються. Я такого не очікувала.
Щоб не вигоріти під час роботи в умовах локдауну, треба вміти сказати собі, що з вас досить. На фрилансі це складно. У певний період я тільки те й робила, що працювала, а під час відпочинку звинувачувала себе в лінощах. Для того, щоб зрозуміти, що я не зобов’язана постійно працювати, знадобилося кілька років.
Мені допомагає, якщо я завчасно встановлю для себе кількість робочих годин на день. Якщо щось не встигаю, то не звинувачую себе і нагадую: так трапилося не тому, що я недостатньо працюю, а тому, що у мене дійсно багато роботи. Не варто в таких умовах вимагати від себе забагато.
Цьогорічний Львівський медіафорум скасували через пандемію коронавірусу. Але команда LMF розпочала серію вебінарів про медіа з експертами й експертками, які були б на форумі ― StayAtHome: Media Stories.
Текст із зустрічі з Франаком Вячоркою тут.
Текст із зустрічі з Юсуфом і Сумайєю Омар тут.
Текст із попередньої зустрічі з Томом Голманом тут.
Наступна подія відбудеться 15 травня о 18:00, детальніше за посиланням.
Головне зображення Eduard Militaru
