Urban Space Radio запустило серію подкастів «Пошук» — про що вони?
1 вересня 2021 року на Urban Space Radio (USR) вийшов новий проєкт під назвою «Пошук». Це три серії подкастів на різні теми, автори яких вирушають в експедиції, аби зібрати унікальні свідчення та цінну інформацію у різних куточках країни.
Історичний подкаст «Стаття 54» — названий за однойменною статтею Кримінального кодексу СРСР, яку інкримінували «зрадникам радянського народу» та «учасникам контрреволюційної діяльності». Фігурантів таких справ зазвичай переслідували, піддавали тортурам, змушували зізнаватися у «злочинах» під час катувань на допитах, висилали у табори або взагалі — розстрілювали. Автор цього подкасту — Петро Троць — вивчає кримінальні справи тих часів та розповідає історії людей, чиї долі зламала радянська каральна машина.
«Музика розкаже» — подкаст Андрія Левченка, з якого ви дізнаєтеся про музику, народні співи, унікальні музичні інструменти та пісенні традиції народів, які сотні років живуть поряд із українцями. Герої цього подкасту — болгари, вірмени, греки та представники інших народностей, які дивують, вражають та зачаровують своїм звучанням.
Подкаст «Історія з вікна», який робить Назарій Заноз — це історії жителів середмістя, які розповідають про свої міста та про свої стосунки з ними. В цій серії вже є випуски про Коломию, Харків, Чернігів, Сєвєродонецьк, Київ, Маріуполь та Львів.
Ми поспілкувалися з авторами подкастів та поставили кожному з них чотири однакових запитання:
- Чому саме ця тема?
- Історія або герой, які вразили вас найбільше?
- Як робота над цими подкастами змінила вас особисто?
- Які фідбеки та коментарі ви отримуєте від вашої аудиторії?
Ось що відповіли наші співрозмовники.
Петро Троць, автор подкасту «Стаття 54»
«До цього проєкту підбирали авторів, які займаються та цікавляться тим, про що розповідають у подкастах. Наприклад, Андрій Левченко — сам музикант, грає народну музику, тож орієнтується в цій темі. Назарій Заноз захоплюється урбаністичною тематикою, любить фотографувати міста.
Що ж до мене, то одне з моїх робочих зацікавлень — це історична тематика. Мені легко і цікаво працювати з архівами та історією. Комусь робота з архівами може здаватися нудною, але мені — цікаво.
У цій темі вражає кожна історія. Мені, мабуть, найбільше запам’яталася історія, в якій три покоління страждали через репресії.
Спочатку в 30-х роках вислали батька з сином. Син повернувся із заслання, але пізніше заарештували вже його сина. І після того цьому синові, коли той потребував лікування, відмовляли в цьому праві тільки через те, що він був “сином хворого народу”.
Такі реалії: покоління за поколінням люди страждали “в стране, где так вольно дышит человек”. Одна справа, коли ти читаєш про це в підручнику, сидячи на уроках чи лекції.
Й зовсім інша — коли тобі розповідають про це детально. І ти приміряєш все це на себе, думаєш, що б робив, як би почувався у такій ситуації.
Як вплинула ця робота особисто на мене? Чесно кажучи, мені цікавіше дізнатися, як ці розповіді вплинули на когось зі слухачів. Інколи я заходжу на сторінку радіо і дивлюся, як реагують люди на ці оновлення.
Хтось пише, мовляв, так, треба про такі речі пам’ятати й розповідати про них. Інші ж пишуть: “А навіщо було цю тему чіпати? Якщо людина потрапляла в табори за щось, значить, так і треба було”. Можливо, цей подкаст зможе змінити чийсь погляд на речі та змусить замислитися над тим, що відбувалося в ті часи».
Андрій Левченко, автор подкасту «Музика розкаже»
«Urban Space Radio подавало заявку на грант від Українського культурного фонду, зазначивши ці три теми для подкастів. Коли грант отримали, мене запросили працювати з подкастом «Музика розкаже».
Загалом же, сам я — музикант, граю українську традиційну музику, а також досліджую її. Однак я спеціалізуюся саме на музиці українців, а не інших народів.
Раніше брав участь у подкастовому хакатоні від Urban Space Radio, також робив свій подкаст про традиційну українську музичну спільноту в Україні у форматі інтерв’ю. Тобто про тих, хто займається українською музикою: грає, досліджує, майструє інструменти тощо. Тому в мене був як певний досвід у подкастах, так і розуміння теми.
Майже всюди, куди я їздив у експедиції, мене приймали дуже гостинно. Однак найяскравіші враження у мене лишились від Бессарабії. Там є село Виноградів, Болградського району. Воно розташоване біля самого кордону з Молдовою, де живуть гагаузи.
Там я зустрів музиканта, який є директором місцевого будинку культури. Це Борис Арабаджи. Його музична майстерність на дуже високому рівні. Музика, яку він тоді грав, дуже мене вразила.
Під час роботи над цим проєктом в мені укріпилася думка, що Україна не закінчується лише українським, — себто тим, що пов’язане з українцями етнічно.
І що в Україні є дуже багато різних культур, які є невіддільною частиною загальної української культури. Оце культурне різноманіття та усвідомлення того, що в Україні досі живуть різні нацменшини, які тримають власні традиції та звичаї, зокрема й музичні, — все це для мене стало новим відкриттям. Тобто я про це все знав і до того, але тут якось по-новому на все це поглянув, відкрив цю тему заново.
Ще один момент — це формат подкасту. Для мене було викликом зробити подкаст у вигляді історії про музику з елементами інших мов — тих, якими розмовляють ці нацменшини. Спочатку було складнувато, але з кожним новим епізодом я відчував цей формат все краще і працювати з цим було легше.
Багато людей в Україні не знають, що в нас живуть болгари, гагаузи, що є такий специфічний етнос як горюни. Коли люди про це дізнаються, коли слухають їхню музику, все це викликає у них неочікувані враження».
Назарій Заноз, автор подкасту «Історія з вікна»
«Задум цього подкасту виник в екскерівниці радіо Юлії Кушнір. Проте ця тема є близькою і мені — одразу з кількох сторін. Передовсім через те, що я дуже люблю працювати з урбаністичною тематикою.
Мені цікаве місто як феномен. Мешканці — це основна будь-якого міста, а старожили — це його пам’ять. Розпитувати їх, дізнаватися їхні історії та враження — це наче пригадувати забуте.
Також як саундарстист я працюю зі звуками, але раніше не мав справи з подкастами. Тож це був для мене своєрідний виклик: зробити щось нове, увійти в нову сферу, проте не працювати за звичним подкастерським шаблоном, де акцент робиться на історіях, а взяти більше від мистецького, додати звукових ландшафтів, аби авдиторія змогла уявити собі місто, вулицю чи будинок героїв та героїнь.
Ще один важливий момент — потрібно було робити фото до кожного епізоду, тому робота над ними нагадувала щось середнє між журналістським репортажем, роботою під час мистецької резиденції та невеликого дослідження міста чи вулиці, бо доводилося її препарувати і візуально, і аудіально. Окрім цього, слід було передавати і власні чуття.
Не можу сказати, що лиш хтось один мене вразив. В кожному епізоді було щось таке, що зачіпало, бо всі герої та героїні цікаві по-своєму.
Але виокремлю кілька моментів. Дуже цікаво було слухати про те, свідками яких подій була Тамара Солдатенко, котра частину дитинства провела в евакуації в Киргизстані, а іншу частину — в до- та повоєнному Києві.
Історії з Києва в руїнах: про відновлення, голод, розстріли нацистів — це те, що запам’ятовується.
Дуже важливими для подкасту мені видаються історії Катерини Каркадим та Андрія Малащука з Коломиї. Пані Катерина поділилася цікавими дитячими спогадами, такими образками з минулого, з тієї Коломиї, котрої більше немає.
А пан Андрій належить до старого міського роду. Його оповідь про те, як збиралися в їхньому домі старі коломийські фамілії, котрі повернулися із заслання, як вони розважалися та як все це відбилося на його долі — вона дуже про зв’язок людини із містом.
Робота над цим подкастом дала більше розуміння того, як потрібно працювати з подкастами надалі.
Звісно, під час створення епізодів допускав якихось помилок, наприклад зараз розумію, що не варто було в Києві робити запис на вулиці Прорізній, бо вона таки надто шумна, а це впливає на якість матеріалу.
Що ж стосується не технічної сторони, а самих історій, то тепер я краще розумію, чому деякі люди не переїжджають зі своїх міст чи будинків, хоч і можуть відчувати там якийсь дискомфорт: любов до місця, до близького, бажання ще якось докластися переважують проблеми, з котрими доводиться стикатися.
Час до часу в мене виникали якісь інсайти, але, чесно кажучи, я не мав навіть коли їх записувати. Постійно доводилося бути як не в поїздці для запису, то в роботі над зведенням подкасту.
Тому я досі навіть не те, що не встиг написати підсумковий пост зі своїми враженнями про цей проєкт, а й не зібрав всі свої думки до купи.
Мені як авторову цікаві й важливі всі відгуки. Я не розділяю їх на цікаві та нецікаві. Найкраще, коли вони конструктивні, проте деструктивні теж підійдуть. Критичні зауваги допомагають задуматися над тим, чи все ти робиш так, а позитивні тішать, бо займаєшся цим недавно.
Дуже радію тому, коли люди щиро пишуть: “в тебе там склейка, яку неприємно слухати”; або: “цей епізод вийшов слабкий”. А якщо потім ці люди ще й мотивують власну думку — це взагалі чудово.
Так само радію, коли пишуть про те, що це дуже атмосферний подкаст; що слухачі й слухачки мають відчуття, ніби опиняються десь поруч з тими людьми; що герої та героїні цікаво розкрилися. Це те, чого я прагнув у своїй роботі. Такі відгуки дуже цінно читати й знати, що подкаст слухають».
Схожі матеріали:
Доїхати до бабці
«Ага, звісно, усі мають свій подкаст»
Як створити подкаст, який слухатимуть
Що читати і слухати про не такі вже й великі міста
Як проводити інтерв’ю на радіо: поради Ірини Славінської
Головне зображення: Alice Donovan Rouse
