Як це — не мати жодної підписки в інстаграмі.

На початку серпня я стояла на вокзалі в місті Лисичанськ і чекала на поїзд до Києва, який запізнювався на пів години. Я поверталася з відрядження. Напередодні посварилася із другом і побачила, що він відписався від мене в інстаграмі.

Це розізлило мене: не сам факт відписки, а радше ця дія як така. Розізлило те, що в сучасному світі ми проявляємо свої емоції та почуття одне до одного через ось такі речі: лайки, підписки, відписки, пости, занесення людей у чорні списки тощо.

Іноді навіть здається, що ми забули, як говорити одне з одним, як висловлюватися словами, відкрито та прямо. Натомість ми використовуємо інтернет-жести — від маніпуляцій зі списком друзів до наліпок у телеграмі замість слів і пояснень. 

За якийсь час до ситуації з другом я почала помічати, що витрачаю на інстаграм більше часу, ніж хотіла б. У перервах між роботою, поки чекаю на транспорт, перед сном, або в кафе, поки чекаю на замовлення, — хочеться зайти й поскролити стрічку й подивитися, що нового.

Хоча я, здавалося б, зазирала в інстаграм якихось пів години тому. І це попри те, що на інстаграм, як і на деякі інші застосунки, в мене встановлено спеціальні обмеження, — режим концентрації уваги в робочий час з понеділка по п’ятницю, який «впускає» в додаток на 5 хв, а потім «викидає» звідти. 

Ще одна річ, яку я для себе зафіксувала, — це мої емоції від чужих сторіс та постів. Інстаграм давно став платформою для демонстрації: свого життя, своїх здобутків, своїх покупок, дітей, грошей та успіху.

Ти розумієш, що життя — не ідеальне, що у кожного є свої проблеми та труднощі. Але постів про це обмаль. Всі пишуть лише про «досягнення», якими штучними вони іноді б не були.

Це гонитва за ідеальними формами, ідеальним будинком, авто, чоловіком, відпусткою. Гонитва за ідеальним життям. Інше питання у тому, що насправді вкладається в слово «ідеальний»?..

В якийсь момент я навіть подумала, що скоро почну комусь заздрити. І це при тому, що я тверезо оцінюю реальність і прекрасно розумію, що успіх в інстаграмі — це лише «фасад», за яким приховані часто не дуже привабливі речі.

Але навіть з цим розумінням я в якісь моменти все одно почала ловити себе на таких думках. Мовляв, ось, у них виходить те, що мені ніяк не вдається, а оці змогли так, як не змогла я.

Кожен третій транслює «успєшний успєх», працює «коучем», кожна п’ята — вчить, як бути «справжньою жінкою». Звідусіль — меседжі про те, що «треба просто взяти й змінити своє життя, не варто боятися». І жодного слова про те, яких зусиль іноді треба докласти для того, аби щось дійсно змінилося. 

Мені подумалося: якщо ці всі пости почали якимось чином зачіпати мене, то як же тоді сприймають цю реальність ті, хто з якихось причин не здатен тверезо оцінювати реальність? Ті, хто певен, що все, що нам показують успішні блогери та лідери думок в інстаграмі й інших соцмережах — це правда?

Ті, хто намагається бути, як вони: мати такі ж автівки, фотографуватися з такими ж величезними букетами троянд як із символом «прихильності» та «любові»… Ну і так далі.

Отже, я склала ці фактори разом і подумала, що, мабуть, треба почистити стрічку в Інстаграмі, залишити лише близьке коло та тих, хто мені справді цікавий, а від решти — здихатися.

Я довго ходила з цією думкою, бо мені здавалося, що якщо я відпишуся майже від усіх, то щось втрачу: пропущу важливі новини, якісь цікаві пости, не буду в трендах та «в темі» щодо чогось, а дуже важливо для моєї роботи. 

Але тоді, чекаючи на поїзд на вокзалі в Лисичанську, я зрозуміла, що ніякого «кола обраних» не буде. І просто відписалася від усіх.

Звісно, звичка зайти й поскролити стрічку відразу нікуди не поділася. Деякий час після того мені ще хотілося зайти й щось подивитися, але, відкриваючи стрічку новин, я бачила лише своє останнє фото у своєму власному інстаграмі — саме це тобі показують, коли в тебе немає жодної підписки. І закривала інстаграм знову. 

Цікаво й те, яким чином інстаграм почав формувати для мене запропонований контент після відписок. Спершу на головній сторінці у запропонованих постах з’являлися публікації людей, які до цього були у мене в друзях.

Інстаграм розумів, що я якось взаємодіяла з цими користувачами раніше, тож підсовував мені їх знову і знову. Потім з’явилися котики, песики та інші тваринки, бо я продивлялася такі відео, аби трохи відірватися від трешу в тому ж фейсбуці.

Ще згодом серед рекомендованих матеріалів з’явилися сторінки брендів та товарів, які я продивлялася, а також схожі на них пропозиції. І все б нічого, бо це загалом відповідає моєму користувацькому профілю. 

Ще пізніше інстаграм чомусь почав додавати до рекомендацій пости про вагітність, немовлят, заручини та весілля. Хоча я не вагітна, не маю дітей та весілля найближчим часом точно не планую. І таким контентом від інших, незнайомих мені людей також не цікавлюся.

Цей феномен — чому я отримую саме такі рекомендації — мені поки що доведеться вивчити. Але поки я думаю, що краще б у запропонованому були, наприклад, пости про подорожі, інші міста, країни абощо. Ну чи хоча б про їжу. 

Тепер я заходжу в Інстаграм, щоб запостити свої фотографії або сторіс, точково передивляюся сторінки тих, хто мені цікавий, а також іноді дивлюся якийсь ненав’язливий контент типу відео з котиками або песиками. Завдяки цьому експерименту я стала менше задумуватися про те, а що там в інших. Бо ж головне — а що там у мене

Але найголовніше — я не пропустила нічого важливого і нічого не втратила. Адже про справді важливі речі зазвичай дізнаєшся безпосередньо від своїх близьких у приватному спілкуванні, а не з інстаграму. А для всього іншого цілком вистачає тих же фейсбука й телеграма.

Схожі матеріали:

Бабина хата в Instagram
Чому ми більше не можемо читати
Як ЗМІ використовують Instagram Stories
Інстаграм — це робота (закреслено) життя
Як українські медіа використовують інстаграм

Головне зображення: Claudio Schwarz

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.