Як білоруські медіа працюють за кордоном.
29 білоруських медійників перебувають за ґратами*. Обшуки, затримання, складання протоколів та заборона журналістської діяльності у Білорусі практикується досі – востаннє (30 жовтня 2021 року) силовики затримали на 15 діб та наклали адміністративний арешт на журналістку «Белсат» Ірину Слаўнікаву. Білоруська асоціація журналістів щодня оновлює дані щодо тиску, який чинить білоруська влада на медійників.
Більшість журналістів та дотичних до ЗМІ працівників змушені були емігрувати та працювати за межами Білорусі. На VIII Львівському медіафорумі Павел Свєрдлов з Euroradio, Аляксєй Дзіковіцький з Belsat, Федор Павлюченко з Reform.by, Аляксандра Пушкіна з TUT.BY та Настасся Роуда з Nasha Niva поділилися кейсами, як працюють їхні медіа за кордоном.
TUT.BY/Zerkalo.io
З 2000 року TUT.BY завоював статус «найбільш відвідуваного» інформаційного інтернет-порталу Білорусі. 19 січня 2021 року Міністерство інформації Білорусі позбавила сайт статусу ЗМІ.
За рік до цього «влада» країни ув’язнила та засудила до 6 років позбавлення волі журналістку TUT.BY Кацярину Барисевіч – за спростування версії Лукашенка про те, що Раман Бандарєнка помер через алкоголь.
19 травня 2021 Барисевіч вийшла на волю, однак за день до цього силовики провели обшук у редакції TUT.BY та заарештували 15 співробітників порталу, у тому числі головну редакторку Марину Золотову, редакторку Вольгу Лойку та генеральну директорку Людмілу Чєкіну.
Наразі 10 працівників сайту знаходяться у в’язниці, ще двоє – на домашньому арешті. З 18 травня Міністерство інформації блокує домен TUT.BY, його дзеркальну версію та пошту. Частина журналістів, які залишилися на волі, створили тимчасовий вебсайт Zerkalo.io, який запрацював 8 липня. Через годину його заблокували.
«TUT.BY – це двадцятирічна історія. Можна сказати, ми вписані в культурний код Білорусі та маємо великий кредит довіри від читачів, тому що завжди були незалежними. Ми навіть після блокування могли збирати гроші комусь на лікування», – розповідає Аляксандра Пушкіна.
Коли портал визнали «екстремістським» сайтом, постало питання, чи продовжувати діяльність, зважаючи на 15 ув’язнених колег. Проблема була у тому, що продовження роботи TUT.BY могло негативно відбитися на працівниках за ґратами.
Частина команди TUT.BY таки вирішила створити нове медіа – Zerkalo.io. Аляксандра наголошує, що це тимчасовий портал, який буде працювати, поки свій дозвіл на діяльність не поверне TUT.BY.
Через зміну локацій, зменшення ресурсів та команди, журналісти змушені були відмовитися від деяких своїх проєктів – зараз Zerkalo фокусується лише на суспільно-політичній тематиці.
Попри кризовий стан редакція фіксує приріст читачів: за липень Zerkalo зібрало мільйон унікальних відвідувачів та майже 5 мільйонів переглядів.
З 19 липня редакція Zerkalo також запустила окремий додаток (поки лише на андроїді), який вже встановило приблизно 35 тисяч білорусів. За даними Аляксандри Пушкіної, читачі проводять півтори години тільки у додатку.
«Ми знову претендуємо бути найбільшим незалежним медіа у Білорусі, як це було у 2020 році» – підсумовує вона.
Reform.by
До Reform.by Федор Павлюченко мав досвід роботи з-за кордону: у 2010 році він вивіз редакцію сайту «Хартыя’97» у Вільнюс. У 2016 Федор повернувся у Білорусь з ідеєю нового проєкту.
Враховуючи попередній досвід – тиск та обшук редакції, – виїзд за кордон Reform.by будувався за схемою «одна нога у Білорусі, яка рахується з усіма, навіть беззмістовними законами, інша нога – за кордоном».
Основна частина редакції – троє-п’ятеро людей – перебувала у Білорусі, інші – у Польщі.
Стратегія Reform.by будувалася так, щоб знайти аудиторію, залишаючись непомітними. До січня 2020 року проєкт зміг об’єднати навколо себе 3,5 мільйони людей, які щомісяця приходили на сайт.
Федор Павлюченко називає такий підхід партизанським: це спосіб через неяскраві інструменти та створення інформаційного продукту – довгі інтерв’ю та розслідування – виходити на читачів.
«Я думаю, ми виграли через довгі форми, які працівники КДБ просто не в змозі прочитати», – сміється Федор.
Також Reform.by відмовилися від будь-яких соціальних мереж. Саме через таку тактику сайт не заблокували 9 серпня 2020, коли без доступу лишилися усі незалежні медіа. Однак 25 серпня 2021 року Міністерство інформації РБ заблокувало Reform.by, до чого Федор Павлюченко був готовий.
«Ми одразу запустили сервер у Білорусі, який працював «по закону». Паралельно підготували запасний майданчик в хмарному сховищі Google. І коли сайт заблокували, нам знадобилося пару годин, щоб увімкнути сервер знову. Виходить, що Reform.by заблокований, але читати його можна», – пояснює Федор.
Крім того, редакція готувала не лише технічну сторону, але й одразу розробила план виїзду за кордон. Як тільки у силовиків виникли питання до учасників проєкту Reform.by, вони одразу виїхали з Білорусі.
Частина редакції лишилася у країні та продовжує легально працювати, оскільки сайт платить податки та отримує доходи від реклами. Наразі Федор Павлюченко планує усі юридичні аспекти перебазувати у Варшаві.
«Деякі колеги вважають, що журналісти мають лишатися у Білорусі, щоб була довіра до інформації. Я вважаю, що маленьким редакціям не варто так ризикувати. Люди – найцінніше». – говорить засновник Reform.by.
Nasha Niva
8 липня 2021 року редакція Nasha Niva вирішила виїхати з Білорусі – у цей день до них прийшли силовики з обшуком. До цього у Білорусі перебувала майже уся команда медіа, позиція якої будувалась на принципі «працювати, доки є нагода».
«Коли ми зрозуміли, що з 8 липня у нас немає можливості працювати, то вирішили, що легше буде переїхати, аніж взагалі не працювати. Поки за ґратами сидять наші люди, ми не можемо дозволити собі спинитися», – розповідає Настасся Роуда.
Як можна бути білоруським журналістом, перебуваючи за кордоном? Пандемія навчила увесь світ спілкуватися онлайн. До того ж зникла потреба робити гарні репортажні історії, адже це не має сенсу, допоки люди перебувають у СІЗО.
Також у Білорусі розвинувся напрям громадянської журналістики, коли випадкові перехожі самі надсилають інформацію у ЗМІ. Оскільки білоруська влада завжди була закрита від народу, журналісти заздалегідь навчилися видобувати політичні матеріали із публічних виступів політиків.
Тепер перед редакцією стоїть завдання заховати команду та гарантувати їй безпеку, адже після падіння режиму Лукашенка журналісти будуть відновлювати діяльність в межах країни.
«Ми маємо не тільки сховатися, але й вирости у професійному плані. Для цього у нас є велика мотивація – 27 медійників у в’язниці. Ми повинні говорити та робити за них», – наголошує Настасся.
Nasha Niva зітнулась з тим, що зберігати показник аудиторії на сайті вже не актуально, бо незалежні ЗМІ недоступні для білорусів, а не всі хочуть змінювати свої звички та ускладнювати читання VPNом.
Тому Nasha Niva вирішила перейти на ті платформи, які є найзручнішими для аудиторії – Telegram та YouTube.
Невирішеним залишається питання монетизації, адже бізнес боїться давати рекламу, а блокування зменшує кількість читачів. До того ж статус «екстреміста» зав’язує руки – ти вже не можеш працювати законно.
Єдиний спосіб заробітку для медійників, що опинились у такій ситуації, – це донати.
Euroradio
Редакція Euroradio досі перебуває у білорусі, хоч і має ліцензію на роботу в Польщі до 2029 року. 6 липня 2021 року Міністерство інформації забрало 10 акредитацій у журналістів Euroradio, чим спонукало медійників працювати «у лісі» – таку метафору використовують білоруси через партизанське минуле.
Euroradio працює за поділом 30 на 70: 30% музики та 70% інформації. Однак кейс відрізняється від інших медіа – Euroradio свідомо не пише про Лукашенка того, що про нього можна не писати. Тобто коли він підписує важливі папери, які впливають на життя країни, – журналісти Euroradio висвітлюють це.
А коли Лукашенко видає чергові «перли» – ігнорують, адже вважають, що це відвертає увагу від важливого. До того ж у Telegram редакція намагається взагалі не давати новин про Лукашенка.
Euroradio також зафіксувало приріст глядачів у YouTube – у 6 разів. Це через те, що команда вела вуличні стріми з акцій протесту. Тому Павел Свєрдлов вважає, що важливо перебувати у Білорусі.
«До того, як Раман Протасевич став редактором NEXTA, він працював у Euroradio. Коли його затримали, медіа дзвонили нам. Перш ніж запитувати про Протасевича, вони питали, де ми знаходимося. Коли чули, що в Білорусі, – більше довіряли», – запевняє Павел.
Однак журналісти Euroradio, які перебувають не у своїй країні, все одно знаходять теми, над якими можна працювати. Наприклад, Euroradio пише про олігархів, які підтримують режим Лукашенка. Інформацію збирають в інтернеті. Також журналісти розслідують, як ці олігархи заробляють або уникають санкцій.
Belsat
З 2007 року Belsat почав задовольняти потребу білорусів у незалежному каналі на телебаченні. У той час білоруської мови у ЗМІ було 6-7%, решта – російськомовний контент. Тому Belsat сформував одразу свій девіз: білоруською і без цензури.
Окрім новин, Belsat також робить тематичні програми про історію білоруської мови, країни, музики тощо – загалом усього білоруського. Для цього канал навіть формує навколо себе спільноту істориків та мистців, які можуть говорити на ці теми.
Однак питання акредитацій гостро стоїть і для редакції Belsat.
«У будь-якій демократичній країні акредитація є лише допомогою журналісту швидше отримати інформацію. У Білорусі – це обов’язкова умова для роботи, без якої ти порушуєш закон», – коментує Аляксєй Дзіковіцький.
Belsat тричі звертався за акредитацією перед запуском проєкту. І отримував відмови. Тоді канал вирішив почати роботу без цього, паралельно звертаючись до Міністерства інформації за дозволом.
«Нам сказали, що оскільки ми порушили закон і почали працювати без акредитації, нам її тепер взагалі не видадуть. Але за ці 14 років ми як ніхто привчилися до постійного полювання на нас», – продовжує Аляксєй.
Досвід переховування за кордоном зіграв редакції Belsat на руку, однак команда все одно не була готова до ув’язнень та кримінальних проваджень.
«Зараз ми маємо вберегти колег, щоб потім повернутися і відновити незалежну білоруську журналістику», – підсумовує Аляксєй Дзіковіцький.
* – станом на 05.11.2021
Схожі матеріали:
Саша і Псіхо3%
«Не быць скотам»
Людські історії з Білорусі
«Коронавірус все зламав»
Кози, трактор і Лукашенко
Медіа на барикадах білоруського протесту
«Поки є Лукашенко, журналістики в Білорусі не буде»
Головне зображення: Markus Spiske
