Головний редактор Liga.net Борис Давиденко про нову роль редактора і про те, що запропонувати аудиторії в обмін на гроші.
Борис Давиденко у журналістиці з 2007 року. Почав працювати в газеті «Дело»: спочатку журналістом, потім фінансовим оглядачем. Згодом працював оглядачем, редактором, шеф-редактором українського Forbes. 2014 року він очолив відділ «Бізнес» сайту Liga.net, а за два роки став головним редактором VoxUkraine. Півроку тому Борис повернувся до Liga.net уже на посаду головреда. Він вважає роботу редактора і журналіста ремеслом, якому неможливо навчитися без практики. Ми поговорили з Борисом про те, що значить бути редактором, чому українська ділова журналістика в кризі і хто в редакції має спілкуватися з рекламодавцями.
Про редакторську роботу
Редакція — це складний механізм, і завдання редактора — зробити так, щоб він працював. Саме по собі редагування текстів — це найменша частина редакторської роботи. Більше часу і сил доводиться приділяти спілкуванню з журналістами: знайти тему, обговорити її, бути на зв’язку, поки журналіст збирає й оформлює матеріал.
Зараз я головний редактор Liga.net і рідко працюю з авторами і текстами, натомість переважно виконую управлінські обов’язки. Намагаюся підтримувати в редакції атмосферу творчої майстерні, в якій працівники могли би творити видатні й нетривіальні речі. Моє завдання — забезпечити таку атмосферу, але це не значить, що я маю робити працівників щасливими.
До співпраці з фрилансерами ставлюся неоднозначно. З одного боку, для редактора це можливість попрацювати з кимось новим, з носієм нової експертизи, з іншого — фрилансери іноді втрачають мотивацію і ставляться до співпраці занадто прагматично. Надіслати текст електронкою, щоб редактор його нашвидкоруч підрихтував і опублікував — не дуже дієвий варіант. Коли є час, я обираю спілкуватися наживо: обговорювати з авторами їхні тексти, пояснювати, чому редагую саме так, а не інакше. Для такого підходу потрібен час: коли його досить, авторові можна повернути текст на доопрацювання, коли замало — доводиться редагувати і публікувати швидко. Іноді автори ображаються на правки, особливо якщо не очевидно, що після редагування текст поліпшився. Але в мене вже давно не траплялося таких ситуацій. Для VoxUkraine, де я працював головним редактором майже три роки, писали науковці і економісти, які справді складно сприймали втручання у свої тексти. Щоб уникнути образ і непорозумінь, варто від початку проговорити правила гри.
Про ділову журналістику, заангажованість та суміжні теми
Людям може бути цікаво почитати про адронний колайдер, але якщо ніхто з авторів не може зв’язати двох слів без помилок на цю тему, редакторам краще її уникати. Створюючи контент для ділового видання, треба враховувати два аспекти: на що є попит у читачів та на що вистачає компетенції авторів. Наприклад, в Україні складно писати про енергетику. Не тільки тому, що тема сама по собі непроста, а й тому, що бракує незаангажованих експертів, які б не представляли інтереси того чи іншого бізнесу.
Сучасна журналістика — і в Україні, і за кордоном — тяжіє до суміжних тем: наприклад, економіка і політика, економіка і культура, економіка і особистий досвід. Тому, як на мене, нікому зараз не спаде на думку створити ще один Financial Times чи The Economist — в цьому просто немає бізнесового сенсу. Сучасні ділові видання все ж є виданнями загального інтересу, як от Business Insider. Передовсім це пов’язано з монетизацією: якщо основне джерело — реклама, то треба змагатися з іншими медіа за трафік. А значить, треба бути цікавим для мільйонів. Як зберегти баланс між жовтизною і діловою журналістикою — складне питання. Можливо, саме в цьому полягає нова роль редактора.
Свого часу в Україні існували видання, які для багатьох журналістів та редакторів стали школою ділової журналістики. Наприклад, «КоммерсантЪ Україна» або журнал «Бізнес». Зараз українська ділова журналістика — в кризі. Великих повноцінних галузевих медіа немає взагалі, лише невеликі відділи в соціально-політичних виданнях.
Про вичитку інтерв’ю та перевірку фактів
Інтерв’ю — це спільна інтелектуальна власність журналіста та героя. В узгодженні інтерв’ю немає нічого поганого, якщо завдяки цьому воно поліпшується — герой перевіряє факти, додає деталі тощо. Якщо ж матеріал узгоджують піарники, вирізаючи шматки тексту і повертаючи журналісту агітку чи прес-реліз, — це не діло. Все, що герой сказав протягом інтерв’ю під запис, може бути опубліковане. Це варто проговорювати перед початком розмови, а потім відстоювати свою позицію і не боятися вимог і погроз.
До інтерв’ю треба ретельно готуватися: знати важливі цифри, дати, імена, щоб під час розмови сказати героєві, де він помиляється. Якщо розбіжність слів героя і фактів вдалося виявити після інтерв’ю, про це можна написати в тексті. Якщо помилки в тексті припускається журналіст, ми вказуємо, що це за помилка і як мало бути правильно. Якщо це щось серйозне, можемо написати окрему новину. У нас в редакції немає штрафів за помилки, але ми їх обговорюємо, щоб зрозуміти причини і уникнути повторення. Втім не помиляються тільки ті, хто нічого не роблять.
Зараз фактчек — модне слово, хоча насправді це суть журналістики і звичний для журналістів процес — виокремлювати з усієї інформації лише важливу і правдиву. Добре, звісно, якщо редакція може дозволити собі окремих людей, які перевірятимуть факти, як це було у Forbes, але поза тим це повинен робити кожен журналіст. Якщо матеріал якісний, факти перевірені і правдиві, можна не боятися погроз судом. Ніхто не піде судитися проти правди.
Про монетизацію та нішеві видання
Головний редактор в ідеалі має відповідати за роботу колективу та контент, але не за монетизацію. Тому що піклуватися і про читачів, і про рекламодавців — це конфлікт інтересів. Складно писати неупереджено про тих, хто платить тобі гроші за послуги. Хоча багатьом редакторам в Україні таки доводиться і керувати виданням, і заробляти на нього.
У нас в Liga.net є досить великий комерційний відділ — близько десятка людей займаються рекламою, зараз думаємо над створенням відділу спецпроектів. Ми розміщуємо тільки марковану рекламу, а умови розміщення піар-матеріалів досить ретельно прописані, щоб комерційний відділ не мусив щоразу приходити в редакцію за дозволом опублікувати комерційний прес-реліз. Потенційно конфліктна та політична реклами проходять додаткове редакційне узгодження. Наприклад, ми не будемо публікувати прес-реліз, де один бізнес звинувачує інший, або політичну рекламу Шарія-Медведчука. Поза тим — питання, як заробити гроші, має в першу чергу обходити працівників комерційного відділу.
Іноді ми пишемо про інший бізнес власників Liga.net (це досить велика і різнопланова бізнес-група). Наперед такі публікації з ними не узгоджуємо, але все одно попереджаємо читачів про можливий конфлікт інтересів. Власники не втручаються в редакційну політику, але це не значить, що головний редактор не може з ними спілкуватися. Я це роблю досить часто. Вони успішні бізнесмени — наша цільова аудиторія, і мені — як редактору — цікаво почути їхню думку — як читачів — про наші матеріали.
Нішеві видання мені подобаються і здаються потрібними, але є одне але: вони часто стають учасниками ринку, про який пишуть. Тому можуть інформувати свою аудиторію, але з іншим завданням ЗМІ — викривати приховане — бувають проблеми.
Про розвиток медіа, платний контент та повільну журналістику
Мені важко уявити сферу, яка за останні 15-20 років змінилася більше, ніж медіа. Тут постійно трапляється щось нове: тематики, способи комунікацій, формати, платформи, бізнес-моделі. І це не те щоб заважає, але ускладнює роботу. Коли я почав працювати у друкованому щоденому виданні, журналісти там декілька днів робили те, що зараз роблять протягом кількох годин. З одного боку, онлайн-журналістика в режимі реального часу — це більш інтенсивна робота. З іншого, — темп призводить до втрати глибини, і тексти стають менш якісними з точки зору мови.
Чи є попит на повільну журналістику, можна перевірити лише одним способом: створити прибуткове медіа у такому форматі. В Україні є успішні кейси: ті ж The Ukrainians є прикладом повільної журналістики. Ми плануємо перевірити, чи дійсно потрібен нашим читачам якісний контент, який вимагає досить часу на створення, за допомогою передплати. Люди заплатять за контент, якщо він для них важливий.
Медіа еволюціонуть постійно, і лонргідами зі сторітелінгом уже нікого не здивуєш. У кожного формату своя суперпропозиція: редакція щомісячного журналу повинна вилизувати тексти так, щоб читачі, розгорнувши його, у кожному рядку побачили пророблену роботу. Натомість редакція великого онлайн-видання (наприклад, в Liga.net, виходить 100-150 одиниць контенту на день) має давати аудиторії достовірну і зрозумілу інформацію про всі важливі речі. Або ви робите щось неймовірне і викликаєте вау-ефект, або задовольняєте потребу читача в актуальній інформації у максимально короткий і зрозумілий спосіб.
Головне зображення Chaz McGregor
