Вчимося переживати втручання чужих мацаків у свій текст.

«Це не мій текст. Я писала по-іншому. Це не мій стиль, я навіть слів таких не знаю! Викинув найважливіше. Нехай ставить під цим текстом своє прізвище! Невже я так кепсько пишу, що стільки всього треба правити?» Знайомо? Взаємодія з редактором часто ввергає вразливі журналістські душі в сум’яття та зневіру. Що ж він за людина така редактор, що так легко викидає, переписує й перековбашує наш ріднесенький текст? А може, він просто мудак?  

Дещо про редактора

Редактори бувають різні. Тих, що погані, описав Ігор Кручик у матеріалі під промовистим заголовком «Про тупість наших редакторів». Про них ми ще поговоримо, а зараз ітиметься про сферичного у вакуумі адекватного редактора, не позбавленого, звісно, своїх тарганів і дивацтв.

Редактор  гарант концепції видання. Якщо воно влучає у ваші потреби, видається співзвучним  із вашими цінностями і просто подобається, дякувати треба передусім редакторові. Він справді знає, яким має бути текст для його видання і яким він не має бути. Джерела цього знання можуть бути незбагненними для самого редактора чуйка, інтуїція, серендіпіті.

Ставитись до редактора як до перепони між своїм геніальним текстом та омріяною публікацією неконструктивно. Сприймайте його як трамплін, який допомагає вам стрибнути далі й досягнути того рівня, яке потрібне виданню. Або зрозуміти, що співпраця вам не підходить.

Він справді зайнятий. У момент, коли ви відіслали текст, вас охоплює нетерплячка. Цей паразит, напевно, кидає у стінку тенісним м’ячиком або годинами длубається в носі, тим часом як ваш витвір стрімко втрачає актуальність… Моїм першим журналістським досвідом було дописування для двох львівських газет, на які я невдовзі смертельно образився, бо редактори не давали вчасного фідбеку на мої матеріали. Але згодом, ставши редактором, усе зрозумів.

Стосунки редактора з автором можуть бути чимось більшим за ділову взаємодію. Редактор завойовує автора, а автор залицяється до редактора; вони сваряться, йдуть на поступки, щоб бути разом, розходяться і знову сходяться. Редактор тужить, утративши автора, а автор ревнує, побачивши, що його теми висвітлює інший. Ну, а вдалий тандем автора з редактором спроможний творити дивовижні речі. Але будуть і такі редактори, що просто редагуватимуть ваші тексти.

Редактор сильно ускладнює життя автора. Якби не він, автор міг би писати як і що йому завгодно. Проте зразки безредакторної журналістики, поширені в українських медіа, не надихають. А початківцеві важко (хоч і не неможливо) навчитись писати добре без підказок і зауважень редактора-наставника. Тому він вам потрібен, а ви потрібні йому. А щоб порозумітись, вам потрібно говорити.

Про що запитати редактора, аби не облажатись

«Хочеш, зроблю вам щось до Дня захисту кажанів?», питає автор редактора. «Хочу, відповідає той, зроби». Якщо на цьому розмова закінчиться, дуже ймовірно, що результатом її стане, власне, «щось». І розрив між уявленнями автора про те, що потрібно виданню, й редактора про те, що він хотів отримати, може виявитись катастрофічним. Тому, якщо ви не настільки близькі, аби читати думки одне одного, краще уточніть завдання. А саме:

Що саме потрібно виданню: інформація, аналіз, коментарі героїв, думка експертів? Уже на цьому етапі можна робити зустрічні пропозиції: наприклад, подія не видається вам гідною репортажу, натомість ви знаєте експерта, який може допомогти зробити пояснювальний текст.

У яких форматах видання висвітлює подібні теми. Це можна з’ясувати самотужки, перечитавши достатню кількість однотипних публікацій та зрозумівши, які особливості форми повторюються. Але можна й прямо попросити редактора: покажи взірець. Nota bene: орієнтуватись на текст іншого автора як взірець не соромно. Якщо ви бачите, як зробити краще, й редактор не проти, робіть по-своєму. А поглянути на взірці варто хоча б для того, щоб не помилитись із форматом заголовка.

Якого обсягу матеріал потрібен. В ідеалі в матеріалі має бути все важливе й нічого зайвого, але деякі онлайн-видання встановлюють обмеження наприклад, текст повинен бути не більше десяти тисяч знаків. Або (таке мені, щоправда, траплялось лише раз) не менше шести тисяч. Надто ж важливе це питання для друкованих видань, де місце на шпальті обмежене фізично.  

Скільки часу є на виконання завдання? З’ясувавши дедлайн, запитайте себе, чи реально встигнути за цей час. У більшості випадків із редактором можна торгуватись і відсунути дедлайн, якщо це вам допоможе. «Коли зробиться» поганий варіант: вам доведеться дисциплінувати себе без дамоклового меча над головою.

Що потрібно для ілюстрування матеріалу? Тут є кілька ключових моментів:

Фото. Часи, коли онлайн-виданням вистачало для ілюстрування тексту вкраденої в ґуґлі картинки розміром 100х100, минули. Здебільшого, даючи завдання авторові написати текст, редактори за замовчуванням мають на увазі, що він також добуде ілюстрації. Чи пасуватимуть, наприклад, фото, взяті з фейсбук-сторінки героя, чи потрібна ексклюзивна фотосесія? Чи влаштує фотоматеріал, знятий на камеру мобільного? Чи готова редакція платити за фото? (На жаль, як правило, ні.) Якщо ви не з’ясуєте цього заздалегідь, потреба в ілюстраціях і, отже, неможливість вчасно опублікувати текст може стати для вас сюрпризом у день дедлайну.

Відео. Якщо воно потрібне й доречне (наприклад, репортаж або caption video для промоції тексту в соцмережах), то чи маєте/можете ви зняти його самі, чи потрібен напарник-відеограф?

Документи чи відповіді на офіційні запити, якщо ви готуєте журналістське розслідування або взаємодієте з державними структурами. Якщо вони потрібні, варто добре подумати, перш ніж погоджуватись робити матеріал «на вчора».

Експертні коментарі та авторська позиція. Щодо цих речей є пунктики в багатьох редакторів. Знаю одного, який не приймає матеріалів, у яких немає чітко артикульованої позиції автора. І навпаки, є видання, для яких авторське якання неприйнятне, а оцінки можуть належати лише експертам.

Які ще побажання має редактор? Можливо, на запитання «як ти це бачиш?» він роздратовано відповість «розбирайся сама». Але якщо редактор має візію майбутнього тексту, її варто врахувати, і якщо вона кардинально суперечить вашій, поговорити про це.  

Чи буде гонорар? Говорити про гроші не соромно. Мовчки сподіватися, що вам, можливо, заплатять, погана стратегія. Далеко не в кожній редакції діє правило, що будь-який контент має бути оплачений. Деякі взагалі не мають гонорарного фонду. У вас можуть узяти матеріал, щиро вважаючи вас альтруїстом, охочим подарувати плоди своєї праці. Якщо ж із якихось причин (наприклад, вам кортить мати круте видання у портфоліо) ви не наполягаєте на оплаті, скажіть про це. Так само, якщо гонорар для вас обов’язковий, попередьте про це відразу. А домовившись про оплату, не стидайтесь нагадувати, поки з вами не розрахуються.  

Як віддавати редакторові текст

Редактор у автора більш-менш один. У редактора ж їх авторів, файлів, листів, дзвінків, повідомлень у месенджері дуже багато. Тому, якщо ви плануєте жбурнути редакторові файл під назвою «текст.docx» або довжелезне посилання на ґуґлдок у фейсбук-чатику, зупиніться. Або ж потім не дивуйтесь, коли ваш витвір загубиться.

Висилати текст краще на електронну пошту, окрім випадків, коли редактор сам попросив робити інакше. Якщо ви все ж користуєтесь месенджером, обов’язково додайте до файла чи посилання на ґуґлдок короткий коментар-пояснення. Навіть якщо вам видається, що редактор точно-точно пам’ятає і вас, і ваш текст. Розшарювати ґуґлдок на редактора погана ідея: він може сприйняти «invitation to edit» як ґуґлівський спам і проігнорувати його.

Назва файла має бути змістовною та ідентифікувати тему й автора. Наприклад: «день_кажанів_довженко.docx». Так само змістовною має бути тема електронного листа.

У листі до редактора не потрібно ні перепрошувати, ні ганити свій текст. Якщо вам не вдалося повністю виконати завдання, виникли проблеми й текст вийшов неповним, напишіть про це прямо, але без самоприниження. Дозвольте редакторові самому скласти уявлення про матеріал і висловити свою думку, якщо йому щось не сподобається.

Якщо ви не виконуєте завдання, а пропонуєте редакторові ідею матеріалу або готовий текст, варто стисло описати ситуацію в листі. Достатньо буде дати адресатові уявлення про тему, жанр/формат, обсяг, героїв та ваші сподівання щодо оплати праці. Файл «супертекст.docx», докладений до порожнього чи незмістовного листа, ймовірно, залишиться непрочитаним.

Більшість редакторів, побачивши матеріал, який їх цікавить, реагують на лист автора. Але не всі. Тому, якщо ви надіслали текст незнайомому редакторові й не отримали фідбеку, добийтесь відповіді, перш ніж пропонувати матеріал іншому виданню. Інакше можливі дуже неприємні казуси. Нещодавно я витратив кілька годин на редагування тексту, який наступного дня побачив опублікованим у первозданному (з купою помилок) вигляді в іншому виданні; було прикро.

Часом автори вирішують, що, раз їхній текст не випустили протягом тижня-двох, то вже й не опублікують. Це не обов’язково так. Буває, що матеріал на тижні чи місяці зависає в редакційному портфелі, чекаючи на публікацію. Мені відомі випадки, коли це тривало вісім та тринадцять місяців. Тому не стидайтесь запитати редактора про те, коли він планує випустити текст, і перепитуйте, в чому річ, якщо це не сталося вчасно.

Що робити, якщо редактор неправий

Ми вже бачили рекомендацію не працювати з редакторами-мудаками. Якщо можете не працюйте.

Однак не кожен редактор, який вас скривдив, питомий мудак. Причиною може бути непорозуміння, брак комунікації або просто редакторсько-авторська несумісність. Ось кілька типових конфліктних ситуацій:

Ви незадоволені правками. На жаль, не існує якоїсь загальноредакторської етики, яка б вимагала узгоджувати зміни в тексті з автором. Більшість редакторів не робить цього просто тому, що не має часу. Якось мені пощастило писати для «Дзеркала тижня», і я був вражений тим, як ретельно Юлія Мостова узгоджувала кожне слово, яке хотіла змінити в моєму тексті. Оце так турбота про автора! Думаєте, я почав сам так робити? Ніт. Але, якщо ви маєте чутливість до редактури або не довіряєте редактору, попередьте, що хочете побачити правки. Він, щоправда, цьому не зрадіє.  

У разі, коли вже зроблені правки спотворюють зміст вашого тексту і ви можете це довести, зробіть це спокійно й без агресії. Особливо прикро, якщо в процесі редагування з’явились помилки, яких не було в оригіналі. Але, замість соромити редактора-невігласа, краще спокійно вкажіть йому на ці помилки. Якщо в ньому є хоч дещиця адекватності, він присоромить себе сам.

Ви обурені дописками. Додавати до чужого тексту свої думки, оцінки, висновки справді моветон. Інша справа бекґраунд, якого, на думку редактора, бракує текстові. В усякому разі, ви маєте право вимагати узгоджувати будь-які доповнення, а якщо вони з’явились без вашої згоди, прибрати їх. До того ж, досвід показує, що саме такі дописки, за які не відповідає автор, найчастіше є джерелом подальших конфліктів і непорозумінь, наприклад, із героями.

Ви розчаровані заголовком і лідом. Якщо це не авторська колонка, змиріться. Заголовок, лід і ілюстрація це парафія редактора: він краще за вас знає, як «продавати» текст своїй аудиторії. Хоча… Якось я писав для газети «Известия в Украине», й жоден із кільканадцяти текстів не вийшов під оригінальним заголовком. На мій смак їхні варіанти були жахливі, один із них не забудеться ніколи: «С вами был комментатор…» Бррр… Спроби підлаштуватись під стиль видання були марними. Здається, деякі редактори просто одержимі потребою змінити заголовок на свій. Якщо вам видається, що редакторська версія вас принижує чи ображає, скажіть про це.

Ви не розумієте зауважень. Не всі редактори вміють пояснити, що не так із текстом, а часом це об’єктивно важко. Ситуація може прояснитись, якщо ви запитаєте «що мені зробити, аби це виправити?» і «чого, на твою думку, бракує в тексті?».

Редактор поводиться грубо. Знущальні коментарі, претензії, спроби принизити вашу гідність, некоректні порівняння з іншими авторами, моральний тиск і все, чого ви не готові терпіти знак, що вам пора прощатись і шукати іншого. Але на прощання розтлумачте цій нехорошій людині, чому ви більше не хочете з нею співпрацювати. Можливо, вона скоригує свою поведінку і знатиме, що з авторами так не можна.

А загалом обом сторонам потрібно вчитися. Редактору бути уважнішими до почуттів автора, ретельніше пояснювати вимоги до матеріалу та причини своїх дій. Автору довіряти редакторові й спокійніше сприймати його втручання у текст. І більше говорити одне з одним.

Уся серія: Як зробити новину адекватною || Як писати новини || Як писати критичні тексти || Що можна і чого не можна писати || Як знайти героя для тексту ||  Як порозумітись із піарниками || Як писати людською мовою || Як написати аналітичний текст || Як не боятись писати авторські колонки || Як підготуватись до інтерв’ю || Як порозумітися з редактором || Як почати текст і дописати його до кінця || Як редагувати пряму мову || Як вигадувати заголовки і зберігати спокій || Як (не) дати інтерв’ю на узгодження || Як редагувати свій текст

Ілюстрації в тексті Andy Kehoe

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.