Лікуємо синдром чистого аркуша та інші форми авторської прокрастинації.


Неспроможність почати писати текст називають синдромом чистого аркуша. Хоча, як на мене, ця халепа заслуговує на звання синдрому менше, ніж звичка не доводити роботу до кінця. Разом із недоробленими матеріалами завмирають, а згодом помирають записані інтерв’ю та коментарі, важливі факти, яскраві ідеї та образи. І якщо штатним журналістам не дає розслаблятись редактор, встановлюючи дедлайн і вимагаючи його дотримання, то початківці та фрилансери мусять навчитись дисциплінувати себе самі.   

 

Речі, які варто знати, беручись до роботи

Тема, тобто про що взагалі буде текст: захист червонокнижних ховрашків в Україні

загальне запитання, на яке має відповісти текст: чи потрібно захищати ховрашків?

ідея, тобто що ви хочете сказати текстом: ховрашків розвелось забагато, тому захищати їх уже не потрібно, а з Червоної книги давно пора виключити

жанр, тобто як ви можете розкрити тему: експресивне висловлювання, розкладання по поличках, набір фактів чи, наприклад, розмова з обізнаною на житті ховрашків людиною?

формат, тобто як саме ви будете писати, зважаючи на потребу конкретного видання: чи будуть це правила життя ховрашка, чи портретне інтерв’ю з ховрашком, чи його профайл із модним луком?

герої/експерти або їхня відсутність: чи потрібні вам інші люди, щоб розповісти історію про ховрашків (і якщо так, то які), чи ви й самі нівроку ховрашколог?

Найкраще, звісно, знати видання, для якого ви пишете. Тоді ви можете уявити потенційну аудиторію та припустити, що саме про ховрашків їй важливо й цікаво прочитати, що вона вже й без вас знає, а чого їй знати не треба. Пам’ятаєте, як авторка «13 заповідей журналіста-фрилансера» писала колонки про біг для видання про персональні фінанси? З ховрашками теж так можна.

Втім, це не значить, що без знання всіх цих пунктів вам не можна писати. Для початку вистачить теми; запитання, на яке ви шукаєте відповідь; загального уявлення про форму та розуміння, з якого будівельного матеріалу складатиметься майбутній текст: бекґраунду, коментарів, роздумів абощо.

 

Як почати

Трохи самонавіювання не завадить. Є дві важливі речі, які необхідно усвідомити, якщо ви боїтеся починати. По-перше, найгірше, що може трапитись у вас не вийде текст. Це здебільшого не смертельно, хіба що ви пишете матеріал на першу шпальту щоденної газети, а редактор не має запасних варіантів. По-друге, ваш текст не мусить бути досконалим. Абсолютна більшість текстів, які журналісти здають редакторам, досконалими не є.

Забудьте про натхнення. Стан, коли неначе голос із неба диктує вам текст, небезпечний, хоч і солодкий. Узалежнення від натхнення нічим не краще за будь-яке інше узалежнення: вам буде хотітися більше, натхнення завжди бракуватиме, ви почуватимете роздратування й розпач від неспроможності його стимулювати. До того ж, писання у стані афекту загрожує авторським похміллям. Журналістське писання далеко не завжди творчий процес, зазвичай це тяжка рутинна робота, тож беріться до неї, не чекаючи на осяяння.

Відійти від нуля це рибальський вислів, який означає зловити першу рибу. Перші слова чи речення, написані у файлі, мають потужний психологічний ефект, часто допомагаючи зсунутись із мертвої точки. Тому починайте писати чимскоріше нехай це будуть незв’язні уривки думок, цитати, дати, факти, план тексту, ключове слово «ховрашки» або просто ваше ім’я і прізвище.

Писати текст не обов’язково з початку починайте з того місця майбутнього матеріалу, яке бачите найясніше. Часто буває, що, завершуючи текст, автор видаляє перший написаний абзац, бо в процесі роботи задалеко відійшов від того, що спало на думку спочатку.

Не поспішайте з заголовком. Вигадувати заголовок і лід варто до вже готового тексту. Інакше ви ризикуєте надовго зависнути на початку роботи, змарнувати час і врешті мати гірший заголовок, ніж могли би. Ще одна небезпека: зарано сформульований заголовок може продиктувати вам хибний напрямок розвитку сюжету. Наприклад, ви назвали свій матеріал «Останній ховрашок», але в розмові з ховрашкологами з’ясовується, що популяція цих гризунів розрослася до розмірів, загрозливих для народного господарства. Бігме, думаєте ви, але ж мій заголовок!?

Складіть план тексту, якщо можете. Серед журналістів є наділені суперздібністю бачити структуру тексту наперед і не відходити від неї в процесі писання. Сформувавши каркас матеріалу, починайте послідовно обліплювати його плоттю фактами, коментарями, цитатами. Буває ще дивовижніша суперсила візуалізувати логічну структуру тексту за допомогою мапи думок (mind map). Якщо це у вас вийде, я вам зовсім заздрю.

Не складайте план тексту, якщо не можете. З вами все гаразд, більшість журналістів спочатку пише, а потім упорядковує.  Не намагайтесь писати послідовно. Вхопіться за думку, яку вдалося сформулювати найчіткіше, й запишіть її. Відступіть пару рядків і зробить це з наступною думкою, і так стільки разів, скільки вдасться. Потім перечитайте те, що вийде, сформулюйте головну ідею та вибудовуйте логічну послідовність записаних шматочків, викидаючи зайве.

 

Як не припиняти

Ви забуксували? Спробуйте з’ясувати причину. Зчеплення з текстом, який щойно писався, а тепер застопорився, може бути втрачене з різних причин. Якщо ви просто втомилися, хочете відпочити від тексту, перемкнувши увагу на щось інше, це аж ніяк не привід ставити на матеріалі хрест. Та навіть якщо ви втратили нитку своєї думки, засумнівались у логіці, розчарувались у герої, це теж не біда: в багатьох випадках це можна виправити.

Погуляйте зі своїми думками. Мені, наприклад, допомагає сфокусуватися прогулянка з собаками або миття посуду. Мій колега Володимир Павлів обдумує свої фейлетони, розкладаючи пасьянс на комп’ютері. Головне припинити зачаровано вдивлятись у текст: це тільки зашкодить.

Поговоріть із кимось про те, що є предметом вашого тексту. Не обов’язково шукати експерта з вашої теми, це може бути ваша сусідка по кімнаті, наречений або бабуся.

Поґуґліть, що про це пишуть інші. Це, в принципі, варто робити навіть тоді, коли текст пишеться легко, аби не винаходити велосипед, не пошитися в дурні чи не пропустити щось важливе. Тільки не зупиняйтесь, побачивши, що на вашу тему вже хтось щось писав. Ви напишете інакше, краще, цікавіше, для іншої аудиторії.

Напишіть пряму мову, якщо вона запланована у вашому тексті. Про всяк випадок нагадаю, що розшифровувати дослівно все, що сказали герої чи експерти, не потрібно. Але переслухати все й написати найважливіше буде корисним: ви ще раз зануритесь у тему й маєте шанс отримати стимул для продовження роботи над текстом.

Якщо дедлайн іще не вже,  розподіліть роботу на кілька днів. Можливо, вам легше буде писати по два-три абзаци на день, щоразу дивлячись на текст свіжим поглядом. Це, втім, можливо лише за умови, що ви взялися за роботу, не чекаючи на вечір перед дедлайном: іще одна суперсила, яку я наполегливо раджу надбати. І ще: якщо пишете не в google docs, не забувайте робити бекап. Боляче, коли довго плеканий текст зникає з украденим ноутбуком чи згорілим жорстким диском.

Не виходить писати далі? Міняйте концепцію чи ракурс. Ви дізналися стільки всього про цих проклятущих ховрашків, що можете написати про них у багато різних способів. Поверхове інтерв’ю може стати частиною багатогранної історії, або ж замість ріденької аналітики ви сформулюєте замашну колонку. Зібрана інформація, встановлені зв’язки між фактами, подумані думки це те, що не повинне пропадати. Надто ж недобре змарнувати записане інтерв’ю: це безвідповідально та образливо для людей, які приділили вам час і увагу.

 

Як закінчити

Перфекціонізм це добре, але ви ризикуєте зробити текст гіршим, без кінця його редагуючи й доповнюючи. Тож, якщо відчуваєте, що цей процес затягнувся, зупиніться, перечитайте матеріал і запитайте себе, чи сказали ним те, що хотіли. Якщо відповідь не «ні», закругляйтесь.

У птаха є крила, лапи і дзьоб, а в тексту заголовок, початок і кінець. Про заголовки ми вже говорили. Початок повинен зачепити читача й пояснити, навіщо він це читає. Кінець залишити задоволеним, збагаченим знанням, із відповіддю на головне запитання. Вигадати вдалий небанальний кінець важче, ніж початок. Добре (але не обов’язково) закруглити матеріал, підводячи до того, з чого ви починали.  Найтиповіша проблема обрубана кінцівка, що залишає відчуття недомовленості, незрозумілої перспективи, відкриті запитання без відповіді.

Час обов’язково покаже все. Тільки не потрібно писати про це в кінці матеріалу. Краще напишіть, що скоро весна, й ховрашки прокинуться та вилізуть грітись на сонечку. Принаймні, читач усміхнеться.

Дописали? Перечитайте. Відсилати не перечитаний хоча б один раз текст редактору категорично заборонено.

Ви не мусите бути в захваті від свого тексту: це радше патологія. Але не поспішайте нарікати на свій текст та характеризувати його як шмат безпорадного лайна, відсилаючи редакторові. Якщо маєте предметні сумніви щодо змісту чи форми матеріалу, сформулюйте їх, а з оцінкою якості редактор дасть собі раду сам. Втім, порозуміння з редактором буде темою нашої наступної розмови.

Прочитали текст? Пройдіть тест

Уся серія: Як зробити новину адекватною || Як писати новини || Як писати критичні тексти || Що можна і чого не можна писати || Як знайти героя для тексту ||  Як порозумітись із піарниками || Як писати людською мовою || Як написати аналітичний текст || Як не боятись писати авторські колонки || Як підготуватись до інтерв’ю || Як порозумітися з редактором || Як почати текст і дописати його до кінця || Як редагувати пряму мову || Як вигадувати заголовки і зберігати спокій || Як (не) дати інтерв’ю на узгодження || Як редагувати свій текст

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.